Наталія Тодоренко багато років присвятила вчительській праці – викладала географію. Проте останніх дев’ять років, відколи вийшла на заслужений відпочинок, присвятила себе мистецтву.
«Творчістю я займаюся досить давно, – почала свою історію пані Наталія, яка мешкає в місті Баранівка на Житомирщині. – Якось моя донька, викладачка художньої культури в школі, готувалася до уроку, де мала навчити дітей робити ляльку-мотанку. Ми з нею спочатку вирішили спробувати створити її вдома. І мені це дуже сподобалося. Почала цікавитися іншими такими речами. Врешті дійшла до виготовлення прикрас із натурального каміння, бісеру тощо».
Часу для творчості стало більше, відколи пані Наталія вийшла на пенсію. Жінка вже мала постійних клієнтів, для яких виготовляла прикраси на замовлення. Полюбила живопис. Завжди намагалася представити свої доробки на різних фестивалях, виставках, конкурсах.
«Працюю з різним камінням: малахітом, лазуритом, агатом, радонітом, гранатом та багатьма іншими. Найбільше полюбляю ларимор – доволі рідкісний камінь, який нагадує блакитну воду на мілководді, пронизану сонячними променями», – каже майстриня.
Спершу майстриня збирала кошти для ЗСУ, виготовляючи прикраси з бісера. Фото: надане Наталією Тодоренко.
Відколи почалося повномасштабне вторгнення росіян на нашу землю, жінка намагалася стати корисною: з однодумцями почала плести маскувальні сітки. Проте і мистецтво стало у пригоді – виготовляла патріотичні брошки, браслети, від продажу яких половину суми віддавала на допомогу ЗСУ.
«Якось поїхала до дочки, котра мешкає на Поділлі, і вона познайомила мене з місцевою волонтеркою Наталією Піонтковською. Разом плели сітки. Проте не такі, як ми, в Баранівці. Тож я навчилася професійному плетінню. Вирішили й у себе спробувати. У подруги було вільне приміщення. Там облаштували майстерню. Сьогодні у ній не лише плетемо сітки. Там для українських захисників виготовляємо окопні свічки, запаковуємо сухі каші, робимо горіхово-фруктові набори, енергетичні суміші. Всього в майстерні на постійній основі трудяться близько двох десятків волонтерів. Крім того, місцеві мешканці приносять продукти, донатять кошти, які потім спрямовуємо на закупівлю необхідного, одягу, спальних мішків або допомагаємо при зборі військовим на авто чи тепловізор, інше необхідне обладнання. Крім того, чоловік подруги заснував фонд «Авто з Європи» і допомагає бійцям чи родичам наших військових оформляти всі необхідні документи при купівлі автомобілів з європейських країн», – розповідає Наталя Тодоренко.
На кришках від снарядів “Хаймарс” оживають маки… Фото: надане Наталією Тодоренко.
До речі, всі переоформлені для фронту автівки спочатку прямують до майстерні, де їх завантажують усім необхідним, що є в наявності, – від маскувальних сіток, одягу і свічок до продуктів. Майстриня каже, що з волонтеркою Наталією Піонтковською співпраця розширилася. Та привозить з поїздок від українських захисників відпрацьовані гільзи, кришки від снарядів Хаймарс, каски, диски, інше залізяччя, яке стає основою для творчості та джерелом фінансової підтримки армії.
«Їх розписую акрилом. Якщо це залишки зброї нашої – на них розквітають соняхи, маки, волошки, з’являються мелітопольські черешні, червоніє калина… Коли ж в руки потрапляє бронепластина окупанта – на її краях зображаю зруйновані будинки, обстріляну землю, а всередині малюю блакитне небо і розквітлі соняхи — як символ того, що Україна переможе ворога», – поділилася мистецькими секретами мисткиня.
Розмальовані раритети виставляють на аукціон. Фото: надані Наталією Тодоренко.
Ці розмальовані раритети волонтерка виставляє на аукціон, а всі кошти спрямовує на потреби наших бійців. «Нині ми збираємо на антидронову рушницю для ППО на Херсонщині, – каже жінка. – Всього вже вдалося реалізувати трохи менше двох десятків розписаних виробів і виручити за них понад 130 тисяч гривень».
На бронеплиті російського занарбника світло перемагає темряву. Фото: надане Наталією Тодоренко.
Пані Наталія наостанок зазначила, що творча майстерня працюватиме до Перемоги. До остаточного визволення нашої землі від підступного і жорстокого ворога.
