Вам також може сподобатися
Про те, як дорослим поводитися з дітьми різних вікових категорій у разі, коли в родині сталося горе, ми запитали у досвідченого дитячого і підліткового психолога, кандидата психологічних наук Тетяни Матвійчук.
– Насправді втрату близької людини переживають досить важко і дорослі, і діти. Але останні можуть переживати не так, як це роблять дорослі, через вікові особливості. І тому найперше, що повинні зробити дорослі в цій ситуації, – чесно сказати дитині про те, що хтось з близьких помер, загинув або сталося щось інше. Тобто дуже важливо бути чесними з дитиною і не приховувати інформацію. Кожен проходить етап скорботи по-своєму. І дитина відчуває на емоційному рівні, що з дорослими щось відбувається, що їй щось не кажуть. І надалі це може впливати на довіру до дорослих. Дитина може думати, що вона щось зробила не так. Або, якщо дитина дізнається цю інформацію від когось зі сторонніх, це точно збільшить дистанцію з батьками або з іншими важливими для неї дорослими. Вона може перестати їм довіряти. Звичайно, залежно від віку дитини не обов’язково вдаватися в певні деталі, якщо вони є досить важкими для психіки, яка ще формується. Бо діти переживають втрату і горе в різному віці по-різному. Наприклад, маленькі діти до двох років взагалі практично не усвідомлюють таке поняття як смерть. Для них будь-яка довга розлука з близькою людиною є болісною, і може проявлятися через плач, істерику. Маленькі діти досить прив’язані до мами, інших дорослих. Втрату ж людей, які входять в не дуже близьке коло оточення, дитина може переживати не так гостро. Також у цьому віці діти не розуміють, що смерть – це безповоротне явище, і тому можуть сприймати це як тимчасову відсутність.
– З ними також треба бути відвертими?
-Насправді такі маленькі діти не ставлять запитань з приводу втрати, смерті, тому з ними важливо говорити в казковій формі, мовою дітей. До прикладу, дідусь пішов з нашого життя, він став янголом. Через певний час, коли дитина подорослішає, вона вже зможе аналізувати. Якщо ми не скажемо дитині, що вона більше не побачить дідуся, то вона шукатиме його, буде часто розпитувати про нього. Якщо ми говоримо про дитину дещо старшу, від 3 до 5 років, то такі діти також ще недостатньо усвідомлюють те, що смерть – назавжди. Це вік чомучок. Діти починають активно пізнавати світ і можуть ставити багато запитань, а особливо, коли ці запитання стосуються втрати важливої людини в їхньому житті. Дитина втрачає можливість гратися з нею, проводити час… І якщо цей попередній час був яскраво емоційно забарвлений для дитини, то, звичайно, вона може часто запитувати, чому немає цієї людини поруч. Дуже важливо давати їй чесне пояснення, що, до прикладу, тато, мама, бабуся, дідусь чи хтось інший близький не зможе повернутися додому, бо помер. І помер – це вже не про хмаринку і зірочку, на які перетворилися, а що вони померли і більше не зможуть прийти. Але вони залишаються в нашому серці. Що ми можемо про них згадувати, можемо бачити їх на фотографіях, на відео.
– Тобто можна показувати фото і відео?
– Так, звичайно, але тоді, коли дитина про це попросить. Тут дуже важливо пояснити на рівні дитячого мислення про те, що таке «померла». Що людина не може більше дихати, говорити, не може прокидатися вранці, засинати ввечері. Тобто померла людина не може робити ті дії, які робить жива. Дітям в цьому віці і навіть трохи старшим притаманне магічне мислення. І якщо, до прикладу, вони десь погано поводилися, капризували, то можуть іноді відчувати провину за те, що вони щось зробили не так, і тому ця людина померла. Батьки мають чітко пояснювати, що дитина не винна у тому, що сталося. Наприклад: «Дідусь помер через те, що довго хворів» чи «Наш тато пішов нас захищати і загинув, бо у нього потрапила ворожа куля». Сказати потрібно чесно, адже від 4 років часто діти починають проявляти інтерес до такого явища як смерть. Можуть бачити пташку, яка загинула, і цікавитися цим. У них відбувається трансформація мислення про те, що життя завершується смертю.
– А яка є спеціальна література у допомогу батькам?
– Батьки можуть звертатися до різних терапевтичних книжок, нині їх є надзвичайно багато. На різну тематику, зокрема про втрати, що таке смерть, що відбувається з людиною після смерті. До прикладу, Світлана Ройс, українська психологиня, пише такі терапевтичні казки. Є книжка хмельничанки Ольги Сидоренко «Знайомтесь, це — Моерта!». Цікава казка і достатньо добре сприймається дітьми від 5 років і старше. Інколи батьки в скорботі, в ситуації гострої втрати не завжди мають ресурс, щоб поговорити про це з дитиною. Тому тут дуже важливо, щоб дорослі звернули увагу на тих в своєму оточенні, хто міг би це зробити. Якщо це втрата чоловіка, можливо, в цій ролі можуть виступити бабуся, дідусь, які б могли спокійно все пояснити дитині без зайвого емоційного навантаження.
До 6-річного віку не рекомендується брати дітей на кладовище, бо там ніхто не приділить їм уваги. Це ситуація, коли є занадто сильне навантаження негативних емоцій. І навіть якщо дитина бігає, грається, відволікається, це точно не місце для розваг. Часто брати дитину на кладовище не потрібно. Це є потреби мами, не дитини. Мама могла «застрягти» на певному етапі горювання, а дитина швидше адаптовується, бо дитяча психіка більш гнучка. І це не означає, що дитина забуде цю важливу в своєму житті людину, але вона пізнає світ, з’являється більше різноманітних задоволень в її житті, які можуть перекривати або допомагати їй пришвидшити проходження етапів горювання.
– Як сприймають факт смерті діти молодшого шкільного віку?Діти від 6 років до підліткового віку мають типові страхи. Серед них є страх смерті. Тому такі діти починають розуміти, що смерть – це назавжди. Близька людина не зможе повернутися, і вони починають хвилюватися, щоб ця ситуація і ця втрата не відбулася з іншими дорослими, які їх оточують, або з ними самими. Можуть часто ставити запитання, чи вони теж колись помруть. Тому дуже важливо пояснити, що є різні причини смерті, що існують певні фактори, які на це впливають. Ця чесність насправді є дуже важливою. І в цьому віці діти вже здатні розуміти, що таке хвороба, яка може забрати життя. Дорослі, які переживають втрату, можуть замкнутися в собі. Або навпаки – можуть занадто обговорювати цю ситуацію, бо їм це болить. Важливо, щоб занадто багато жахливих подробиць не чули діти, адже хтось емоційно вразливіший і може сприйняти інформацію гостро, що викличе зайві хвилювання. Дитина може почати боятися лікарів або може надто чутливо реагувати на якісь певні події…
Якщо дитина замкнулася, чи варто розговорити її, впливати на стан?
Залишати дитину в такому замороженому стані точно не варто. Звичайно, їй потрібен час побути на самоті, але хтось із дорослих має бути поруч. Навіть дорослі потребують спільного горювання. Можна спільно переглянути фото, відео і разом поплакати. Разом можна пригадати якість приємні події. Навіть відреагувати агресією, і це вже про те, що дитина не буде замикатися в собі. Якщо ж дорослі не мають на це ресурсу, можна звернутися до дорослої людини, яка може це зробити, або до фахівця.
Чи потрібно вдома тримати на видному місці речі або фото людей, яких не стало?
– Етапи горювання мають свою тривалість. На думку психологів, це триває приблизно рік. Хтось їх проживає, а хтось на чомусь «застрягає». Не можна говорити, що всі проходять їх одночасно, однаково… Тому зайві нагадування про те, що цієї людини вже немає поруч, недоцільні. Можливо, варто це зробити в якомусь окремому куточку, до якого можна звертатися в разі необхідності, але щоб це не було постійно перед очима.
– Чи варто часто бувати дитині на кладовищі?
– До 6-річного віку не рекомендується брати дітей на кладовище, бо там ніхто не приділить їм уваги. Це ситуація, коли є занадто сильне навантаження негативних емоцій. І навіть якщо дитина бігає, грається, відволікається, це точно не місце для розваг. Часто брати дитину на кладовище не потрібно. Це є потреби мами, не дитини. Мама могла «застрягти» на певному етапі горювання, а дитина швидше адаптовується, бо дитяча психіка більш гнучка. І це не означає, що дитина забуде цю важливу в своєму житті людину, але вона пізнає світ, з’являється більше різноманітних задоволень в її житті, які можуть перекривати або допомагати їй пришвидшити проходження етапів горювання.
