Вам також може сподобатися
«Мрію прокинутися вранці від чоловікового дзвінка: «Перемога! Я їду додому!». Ми з мамою, бабусею, дітьми зустрінемо Сергія і мого тата сльозами радості та улюбленими їхніми смаколиками. Той день стане найбільшим святом в нашому житті. Бо дуже важко щомиті чекати найрідніших з війни, щоднини молячись за Україну», – ділиться 24-річна Марина Кукіль із Солобківців, що на Ярмолинеччині. Поки ж що творча вчителька місцевого ліцею з дев’ятирічною донечкою Софійкою виготовляють ляльки-мотанки, картини – вишиті, бісерні, а також з природних матеріалів, витинанки, силянки, гердани, українську символіку з бісеру, стрічок, епоксидної смоли, ексклюзивні новорічні іграшки й прикраси, вироби зі шкіри тощо. Все це полонить-захоплює з першого погляду, достойно представляє майстринь на конкурсах, фестивалях ріних рівнів, збирає гарні донати на благодійних ярмарках в підтримку ЗСУ.
Рукоділля оточувало Марину змалку: шиють та плетуть спицями й гачком мама та бабуся. Дівчину ж потягло до творчості, коли навчалася у гуманітарно-педагогічній академії. Тоді, уже виношуючи під серцем Софійку, хрещато вишила собі сорочку. Затим на картині зобразила бісерне янголя, щоб було оберегом для донечки. Навчання в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка, й на бакалавраті, й на магістратурі, супроводжувалося зародженням-вдосконаленням все нових мистецьких технік.
Дівчині хотілося творити прекрасне й постійно, долаючи труднощі, опановувати нові мистецькі техніки. Тож за картинами, вишитими бісером і хрестиком, з’явилися з соломи і природних матеріалів. Затим захотілося підкреслювати красу українок витворами природи: ретельно зібрані й висушені квіти й листочки фіксувала епоксидною смолою у сережках і каблучках. Розліталися виготовлені її руками брошки із бісеру, аксесуари для волосся, а також вироби зі шкіри. Не можна відірвати погляду від ікон, портретів, пейзажів у вдосконаленій талановитою подолянкою техніці витинанки.
З материнським молоком всотала любов до прекрасного й донечка. З ранніх літ допомагала неньці, а ледь подорослішавши, стала братися до усього сама. Перші витвори її рук хоч і супроводжувалися незначними опіками пальчиків від клейового пістолета, все ж стали лауреатами творчого конкурсу. Затим дівчинка стала виготовляти мотанки. «Татусь, купи мені верстат, щоб робити гердани, браслети й силянки», – попросила якось. Той зробив пристрій сам. Придбали бісер. Витвори стали затребуваними. Згодом захотілося робити троянди зі стрічок, затим – різноманітні фігурки зі шкіри, підшуковувати яку доводиться по секонд-хендах. Зараз мама з донькою шиють екосумки й, використовуючи спеціальну методику, малюють на них крупами. Готові картини неодмінно лакують, щоб тривало зберігалися. Такі вироби замовляють, як і решту їхніх робіт, наввипередки.
У самородків час на творчість – виключно нічний і пізньовечоровий. Адже, окрім роботи і навчання, вистачає й господарських клопотів. Скоро долучиться до творення прекрасного й чотирирічний Макарчик. Поки ж що він по-дорослому не заважає, не розкидає бісер й іншу фурнітуру.
Мама завела теку, де складає грамоти донечки. Попри такий маленький вік, тих нагород не злічити: вже тісно в теці, ящик треба. А ще у неї чимало кубків й медалей за перемоги у конкурсах, на які їздить від музичної школи. Вона – лауреатка конкурсу «Слово нації». А ще Софія добре вчиться, постійно займається саморозвитком.
Нині дівчинка виготовляє автомобільні підвіски. За її задумкою, маленькі бісеринки вдало поєднуються, цілісно складаючи герб, вишиванку і прапор. Марина ж надумала виготовити мотанку з піксельним низом й чорно-червоним верхом. «А ще маю попросити когось із сусідів (батько ж бо і чоловік на передовій), щоб вирізали мені спеціальні дерев’яні заготовки, в які молотком встукаю гільзами герб України», – ділиться планами жінка і, не приховуючи, додає, що відколи рідні чоловіки на війні, бажання творити суттєво знизилося. Утім, вони точно знають: все буде Україна, за нами Перемога і найрідніші вернуться живі! Бо їх оберігають виготовлені руками й серцями найрідніших обереги і щирі молитви. «Щовечора, окрім основних молитов, читаю 90, 34, 26 псалми», – зізнається жінка.
Молитвами і працею, широтою душ таких от справжніх українських родин, де чоловіки виконують свою беззаперечну місію, а берегині – свою, нас до Перемоги близить кожна мить.
