Вам також може сподобатися
Чоловік знімає ролики, у яких показує свої вироби, а також розповідає про життя у селі й зокрема про косуль, яких врятував від загибелі. Вироби з дерева й металу, виготовлені майстром та його сином, замовляють в Україні і навіть за кордоном. А їх багатофункціональні саперні лопатки допомагають нашим Захисникам на передовій.
Блогером став спонтанно
Іван Деренько й подумати не міг, що одного дня стане популярним завдяки інтернету. «Коли почалася пандемія коронавірусу, довелося осісти вдома, – розповідає чоловік. – З’явилося більше вільного часу, тож змайстрував мангал з вертушкою і зняв на відео весь процес – як робив, зварював, складав. Все це виклав на своїй сторінці у фейсбуці. За годину відео набрало кілька тисяч переглядів. «Для мене це було несподіванкою. Я не думав, що моя робота викличе такий інтерес. Хоч я багато років майстрував вироби з дерева і каменю, але про бізнес не думав. І ось тепер мене запитували, де купити мої вироби».
За два тижні у соцмережі у Івана Деренька було вже 5 тисяч друзів, там це максимум. «Тоді мій кум створив у фейсбуці спільноту «Майстри Деренько», до якої могли долучитися усі охочі», – ділиться майстер. І продовжував знімати процес створення виробів, які пану Івану допомагає виготовляти син Віталій, часом – брат, щось підсобляють дружина Оксана та донька Вероніка, яка є художницею-дизайнеркою. Таким чином аудиторія у соцмережах зростала. «Сьогодні вже маю понад 400 тисяч підписників у фейсбуці. Маю також майже 80 тисяч підписників в інстаграмі, понад 240 тисяч – у тік-тоці та близько 17 тисяч – на ютубі. Мені це цікаво, бо без діла сидіти не можу», – каже чоловік. Крім процесу майстрування, Іван Деренько почав знімати відео й про свої будні.
Цьомка, Мавка, Бембі і Барбара
Новий цикл відео, які викликали шалену цікавіть в українців, присвячений дитинчам косуль, які Іван Деренько врятував і продовжує доглядати. «Якось ми з братом пішли у ліс по гриби й у колії від трактора, порослій травою, знайшли маленьке дитинча косулі. А здалеку чувся гавкіт собак. Ми зрозуміли, що вони гналися за мамою-косулею. А вона, певно, намагалася відвести собак подалі від маляти. Коли гавкіт стих, ми кілька годин сиділи неподалік, чекали, чи прийде косуля. Але її не було. Тоді ми забрали маля додому», – розповідає майстер про те, як знайда потрапила до його обійстя.
Вдома кілька днів тримав маля в хаті, бо воно тільки-на народилося, косуля навіть не встигла добре його вилизати. Потім звів у дворі вольєр, облаштував там місце для косулі. Разом з дружиною Оксаною вигодовували його молоком. Назвали Цьомкою, бо маля дуже любить ластитися. «Через деякий час мені зателефонував чоловік, і сказав, що у лісі знайшов козенятко, воно ще на ноги не спинається, – продовжує Іван Деренько. – Забрав і його. Так у нас з’явилася Мавка. Наступну, Барбару, принесла одна жінка. А четвертого, Бембі, привезли діти, які підібрали її у лісі».
Для косуль пан Іван облаштував у лісі великий просторий вольєр, вони там живуть в умовах, наближених до природних. У планах чоловіка – створити реабілітаційний центр для косуль. «Я тричі на день приходжу до них, годую, граюся з ними, – розповідає пан Іван. – Вони люблять лозу і листя червоного дуба, палички кукурудзи. То приношу їм смаколики».
«Кожен виріб роблю з душею. Робота мене не втомлює, а приносить задоволення»
Догляд за косулями – це хобі, релакс, відпочинок. Напередодні великої війни Іван Деренько разом із сином започаткували власну справу – почали виготовляти вироби з дерева та металу: шатківниці, манежниці, кухонні дощечки, лопати, граблі, сапки, мангали, грилі, коптильні. Вирізають на дереві портрети, картини та ікони. Майстри самостійно тестують кожен виріб, щоб переконатися, що він якісний і прослужить довго. Використовують лише екологічно чисті матеріали.
«Я бажаю всім добра й щоб усі були здорові. Сам живу за принципом, що в житті добро завжди повертається добром. Вже одне усвідомлення того, що ти зробив комусь щось приємне – чи то людині, чи то тваринці – робить день радіснішим та наповненим сенсом», – каже Іван Деренько.
«З початком повномасштабної війни все зупинилося, – пригадує Іван Олексійович. – Нічого не хотілося робити. Син пішов в армію, донька виїхала в Нідерланди. Я теж хотів до лав ЗСУ, проте мене не взяли. Тоді вирішив допомагати військовим. Кілька моїх односельців служать, то виготовив для них багатофункціональні лопатки. Вони їм сподобалися, кажуть, що мої лопатки міцні і навіть кращі за натівські. Тож з’явилися замовлення від інших підрозділів. На ці лопатки я отримав два патенти. Понад три тисячі лопаток роздав. Але зрозумів, що не зможу всі роздати, бо не маю грошей на купівлю матеріалів. Якусь частину лопаток віддавав задарма, іншу — продавав».
Також Іван Деренько долучається до благодійних аукціонів, на яких виславляє власні вироби. Таким часом і збирають гроші для ЗСУ. Й продовжує допомагати військовим досі. Щоправда, розповідає про свою волонтерську роботу неохоче, каже, що допомагає військовим не заради реклами, а щоб якнайшвидше настала наша Перемога.
