Волиняни Катерина та Андрій Саси з міста Устилугу стали батьками п’ятнадцятьом дітям. Вже й онуків мають. А менших продовжують виховувати й нині.
«У нас був один син, проте ми завжди мріяли про велику родину, – почала свою історію Катерина. – З чоловіком в свій час їздили по заробітках за кордон, але хотілося частіше бути вдома. Тож разом вирішили взяти в родину ще одну дитину. Так поступово виникла ідея створити дитячий будинок сімейного типу. І жодного разу про це не пошкодували. Навіть коли через десять років народився другий син, ми взяли на виховання ще кількох дітей».
Вам також може сподобатися
Перший день повномасштабного вторгнення родина пам’ятає, наче було вчора: «Шлагбаум, тобто кордон з Польщею, розташований на сусідній вулиці. Саме туди почали прибувати люди, які тікали від війни. Спочатку нікого не пускали, бо перехід у нас автомобільний. Але час ішов, людей ставало все більше. До вечора їх налічувалося вже тисячі… Ми з чоловіком і старшими дітьми одразу ж стали думати, як і чим можемо допомогти. Розпалювали багаття, щоб було де грітися. Організували перекус. Одні жителі міста готували, інші роздавали харчі. Тоді з Польщі нам почали надавати першу допомогу: передали бутерброди у ящиках. Всі замотані плівкою і підписані: з ковбасою, сиром, рибою, вегетаріанські… І на всіх були намальовані синьо -жовті сердечка. Ця перша допомога від поляків була настільки вчасна та потрібна, настільки дорогоцінна, що багатьох зворушила до сліз. Потім були ковдри і вода, які ми передавали у величезний натовп. А на ранок шлагбаум відкрили. Дозволили піший перехід по зустрічній смузі.
На фото: «Перші два роки люди за кордоном «горіли», бажаючи допомогти українцям у боротьбі з ворогом. Нині ж нам все частіше доводиться шукати спонсорів і меценатів, щоб закрити всі потреби як військових, так і цивільних», – каже мама багатьом діткам Катерина Сас.
Коли ми зрозуміли, що ця ситуація надовго, з дозволу міської влади розгорнули великий намет. Там організували харчування, обігрів, допомагали з ночівлею. З-за кордону продовжувала надходити поміч: дитяче харчування, речі, предмети гігієни, харчі тощо. Небайдужі люди збирали необхідне по церквах і громадах, потім доставляли вантажі до кордону, а далі не знали, куди і кому все віддавати. Це все ми розподіляли і з часом почали надсилати далі, в різні області України».
Якщо спочатку вся волонтерська діяльність родини, їхніх друзів та знайомих зосереджувалася виключно на допомозі цивільному населенню, переселенцям, то згодом стало зрозуміло, що багато чого потребують і наші Захисники.
«У травні 2023 року ми зареєстрували благодійний фонд «Підтримка з любов’ю». Я стала його директоркою. Разом з командою небайдужих вирішили доставляти військовим автомобілі, які завжди були потрібні Захисникам. Це в основному автівки, які переобладнуємо для медичної евакуації поранених. Машини передають благодійники. А також часом організовуємо збір на потреби і запити від хлопців. Привозять нам автомобілі з Польщі, Прибалтики, Німеччини, Англії. Наші водії везуть підготовлені автівки на схід. Маємо також в команді дівчат і жінок, які сортують і розкладають гуманітарку у пакети. Адже разом з автівками часто отримуємо різну допомогу. Це одяг, засоби гігієни чи продукти харчування. Чоловічі речі відправляємо виключно військовим. Інше – дітям, людям з інвалідністю, тим, хто потребує допомоги. Зараз її веземо на Сумщину. Наші друзі з-за кордону передають навіть окопні свічки, які самі роблять для наших військових», – розповіла Катерина.
За словами волонтерки, якщо раніше займалися тією допомогою, яка йшла з-за кордону, то сьогодні більше зорієнтовані на запити як військових, так і цивільних. «Приміром, є потреба у теплих речах та ковдрах, – каже вона. – Ми зв’язуємося з нашими партнерами у Польщі, вони привозять сюди. А ми – далі відправляємо, тим, хто робив запит. Хлопці просять пралку і сушку, бо нема де речі випрати і висушити їх, – ми одразу ж даємо запит у Німеччину. Техніка вже поїхала у підрозділ… Зараз у військових є гостра потреба у ліхтариках, зарядних станціях – їх замовляють наші друзі поляки з Китаю і надсилають нам. Так схема швидше працює. А от на генератори більше запитів у цивільних. Вже їде до нас машина з цими дуже необхідними речами. Будемо передавати дитсадкам, їдальням Сумщини. Також маємо запити на медичні ліжка, спеціальні холодильники для військових медиків, де вони повинні зберігати ліки при певних температурах.
Хороше співробітництво налагодили з прибалтійським фондом «Тризуб». Вони завжди відгукуються на наші потреби», – каже Катерина Сас. – Нашими постійними партнерами є громадська організація з Німеччини «Дух з Дренштайнфурту» і спілка волонтерів з Польщі Grupa PomagaMY bo lubimy. З Німеччини нам допомагають прихожани лютеранської церкви з міста Віль. Ми не зможемо перерахувати усіх, хто з готовністю відгукувався на прохання про допомогу, але ще більше є тих, хто допомагає не чекаючи, щоб покликали. Ми дякуємо усім небайдужим. Дякуємо, бо віримо, що буде мир в нашій країні».
Словом, волонтери тримають руку на пульсі постійно. Вивчають логістику, організовують доставку, розподіл, закривають збори на найнеобхідніше. А вдома чекають на маму і тата їхні діти. Наймолодшій донечці нині лише п’ять років. Старші допомагають доглядати менших, роблять посильний вклад у ведення домашнього господарства.
До речі, торік, коли з Польщі повернули двох діток з дитбудинку Маріуполя, Катерина з Андрієм взяли їх на виховання. Адже за багато років навчилися відкривати серце малечі, вкотре доводячи, що чужих дітей не буває.
