Світлана Рішко з Тячева на Закарпатті виплітає з бісеру ексклюзивні вироби. У її золотих руках дрібненькі намистинки перетворюються на ікони, жіночі прикраси, килимки, ялинкові іграшки, кульки… Свої роботи закарпатка продає, а за виручені кошти купує для внутрішньо переміщених осіб необхідне. Про талановиту дівчину і її спрямоване на благодійність хобі розповіла Марина Алдон у “Карпатському об’єктиві”.
Бісероплетінням Світлана захопилася відносно недавно, утім за кілька років наполегливої непосидючості вдосконалила свою майстерність так, ніби займалася цим усе життя. «У мене із батьками сімейний бізнес. Коли був карантин, працювати ми не могли. З’явилося багато вільного часу, а чим зайнятися – не знала. Від нудьги почала шукати різні майстер-класи. Знайшла з бісероплетіння. Подивилася, захопилася. Почала експериментувати. Потім пройшла ще кілька інших майстер-класів, відшукала цікаві схеми. Свої роботи я продавала через соціальні мережі. Але не можу сказати, що дуже серйозно займалася виробами з бісеру. Не все завжди виходило, часом готові вироби переробляла. Але поступово техніка вдосконалювалася, і мені ця робота почала подобатися. А потім… почалася війна. Справи у нас йшли не дуже добре, а так хотілося підтримати тих, хто вимушено переїхав у наш край, адже їм було ще гірше. Утім співчувати – це одне, а реально допомагати – зовсім інше. Поговорила з сестрою. Вона вже багато років живе в Чехії. Оля й запропонувала зробити спільний вклад у доброчинність. Тобто вона купує і надсилає мені матеріали для роботи, а я плету та продаю іграшки. Кошти ж ідуть на допомогу», – поділилася думками майстриня.
Працює з бісером Світлана лише вечорами, бо вдень зайнята іншою роботою, однак запевняє, що творчий процес настільки її захоплює, що може плести й до ранку. «Коли беру в руки намистинки, ніби спиняється час. Буває, що отямлюся, а на годиннику – четверта ранку. Тоді трохи посплю, і знову до роботи. Не можу сказати, що я завжди була великою рукодільницею, але бісероплетіння мені дуже подобається. Клієнтів найчастіше знаходить сестра. Чехи дуже охоче купують мої іграшки, тим більше, знаючи, що долучаються до доброчинності. У нас продати виріб важче, бо люди збідніли і швидше придбають речі першої необхідності, ніж якісь цяцьки чи прикраси», – запевняє Світлана.
Дівчина стверджує, що вже й дня не може прожити без улюбленого заняття і скільки виробів зробила за останні два роки – порахувати не може, але їх точно кілька сотень. Вона вважає, що в бісероплетінні можна вдосконалювати свої навички до безкінечності, тож продовжує відвідувати цікаві майстер-класи. «Добре, що тепер багато чого відбувається у форматі онлайн. Тобто я можу і нові знання отримати, і нікуди їхати при цьому не потрібно. Самовдосконаленню немає меж, тому завжди рада, коли дізнаюся щось новеньке. Не вважаю свої роботи ідеальними, але дуже стараюся, щоб вони були максимально гарними і довершеними. У кожну вкладаю частинку себе самої», – наголошує вона.
Найбільш копіткою роботою Світлана Рішко вважає вишивку з бісеру: «Найбільше часу займає вишивання. Наприклад, щоб вишити одну ікону або картину, можна й місяць-два над нею працювати. Особисто для себе робила вишиванку. Це зайняло в мене шість тижнів. На замовлення вишивала дитячий килимок дівчині з Чехії. Впоралася за місяць. А от невеличкий сувенірний гаманець можна вишити за два-три дні. Що ж стосується іграшок, то все залежить від їхнього розміру. Невелику можна і за вечір зробити, а з більшою доводиться працювати кілька днів, а часом – навіть тижнів».
«Кожен виріб намагаюся зробити унікальним і неповторним. Часто комбіную різні техніки, фантазую над формами, оздобами. Вважаю, що жодна робота не повинна повторюватися. Радію щоразу, коли клієнти мені дякують», – ділиться Світлана Рішко.
У дівчини економічна освіта, яка, до слова, допомагає робити потрібні у бісероплетінні розрахунки, особливо, коли щось плете експромтом і не має схеми. Безцінна для мисткині підтримка родини: ненька почасти раніше відпускає з роботи, щоб встигла у рукоділлі, а батько часто підкидує нові ідеї, надто, коли дівчина промальовує ескізи у зошиті в клітинку. А матеріальна підтримка сестри є просто незамінною.
Робота Світлану не втомлює, навпаки, вона переконана, що коли над чимось працює – відпочиває. Найбільшою роботою рукодільниці на кінець 2023-го було настінне панно з зайчиками для дівчинки з Києва: «Я працювала над ним чотири місяці. Його розміри – два метри у висоту і 1,8 у ширину. Вийшло дуже гарно! Найменший виріб у мене заввишки всього 12 сантиметрів. Моя племінниця любить речі у стилі мінімалізму. Вона попросила зробити для неї крихітну ляльку. Зізнаюся, працювати з такими дрібними виробами набагато важче, ніж з великими».
На одну роботу середніх розмірів витрачається, за словами майстрині, до шести тисяч намистин. На виготовлення, до прикладу, ялинкової прикраси їх потрібно понад три тисячі. Усі бісеринки необхідно підбирати за кольорами, вдало поєднувати між собою. Часом в очах рябить від такої роботи, зізнається умілиця.
На перспективу у дівчини є чимало планів, і вона неодмінно планує їх втілити в життя, продовжують у «Карпатському об’єктиві»: «Ніколи не створювала з бісеру квіти та дерева. Дуже хочу навчитися. Мрію також побувати на якійсь виставці бісерних робіт, щоб побачити не на картинці, а в натурі роботи професіоналів, потримати їх у руках, розгледіти деталі. Крім того, дуже хочеться зробити для племінниці з бісеру таксу в натуральний зріст, але для цього потрібно дуже багато бісеру, тож поки не наважуюся».
Переконані, що все задумане-заплановане у наполегливої українки неодмінно збудеться. А Україна славиться на всенький світ зокрема і її диво-виробами. Адже ми з діда-прадіда талановита нація.
