Вам також може сподобатися
Ялинка – відносно молодий символ різдвяно-новорічних свят на території сучасної України. Вона набула популярності у другій половині XIX століття. Звичай прикрашати вічнозелене дерево потрапив до нас із Західної Європи. Вважається, що першою ялинкою на території України була різдвяна красуня в Одесі у 1811 році, спеціально встановлена для балу. Ця традиція не приживалася швидко. Ще на початку XX століття українські селяни у переважній більшості не рубали на свято ялинок, водночас традиція прикрашання різдвяної ялинки на Святвечір вже побутувала серед заможних українців. Для селян, котрі залишалися хранителями істинно народних традицій, головним атрибутом Різдва залишався дідух. Радянська сторінка в історії нашого народу вкоренила традицію прикрашати ялинку, дідух у ті часи, як власне й саме Різдво, вважалися релігійними атрибутами і пережитками минулого. Нині, коли Україна у кривавій війні-боротьбі повертає собі право на ідентичність та незалежність, все більше українців прагнуть відродження наших автентичних символів та оберегів, що символізують і підкреслюють давню історію нашого народу.
Дідух у хату – біда з хати!
Отож дідух був здавна традиційним і незмінним символом Різдва, навіть до того, коли Різдво стало християнським. Шанування природного символу доводить глибокі вірування нашого народу в сили природи. Так, дідух традиційно виготовляли з обжинкового снопа. Він символізує культ роду предків. Адже вони мали глибокі переконання, що добрі душі пращурів мають оберігати посіви та врожай від всіляких бід: повені, граду, бурі, вогню.
Ще до християнського Різдва як народження Ісуса Христа, в часи, коли Різдво означало народження Сонця, наші предки вірили, що духи пращурів з настанням сутінків оселяються в помешканнях. Тому саме на їхню честь на почесне місце (покуть) в оселі ставили дідуха, біля якого обов’язково розміщували кутю й узвар – поминальні страви. Дідух є об’єднаним символом родоначальника сім’ї – діда і всіх предків, які жили колись.
Нині дідух в’яжуть переважно народні майстрині чи умільці зі спеціально вирощених для цього злаків: жита, пшениці, вівса, льону, або поєднують їх разом, прикрашають сухоцвітами, стрічками…
Традиційно дідух складається з трьох частин, що також має символічне значення. Одна символізує минуле, друга – сьогодення, третя – майбутнє. Поєднуючись у солом’яному оберегові, всі три частини означають непереривність роду.
Без дідуха не розпочинався Святвечір. Внесення його до господи також було особливим обрядом. Зазвичай це робив господар, а найстарший син також мав особливе завдання – піднести сіно під дідух. Робили це з появою першої зірки, коли сім’я збиралася на вечерю. Напередодні Щедрої куті (з 31 грудня на 1 січня), а в деяких регіонах – по завершенню усього циклу різдвяних свят, зокрема до Водохреща, дідуха виносили з оселі. Побутують різні традиції, що з ним відбувалося далі. В одних випадках його повністю спалювали в садку біля хати так, щоб дим ішов на дерева, і молили про добрий урожай, в інших – обмолочували. Солому все одно спалювали, а насіння змішували з тим, яким засівали оселі. Була традиція також залишити трохи зерна з дідуха, щоб змішати його навесні з посівним.
Також поряд з дідухом шанованими в народі були прикраси-обереги із соломи – різдвяні павуки, зірки. Їх виготовляли для прикрашання оселі, а також як обереги від злого й недоброго. Павуки – символи працьовитості, а також народ здавна вірив, що вони є провісниками доброї новини, саме тому побутує звичай не вбивати павуків під час прибирання оселі, а просто винести їх надвір.
Кутя – початково поминальна страва
Як уже згадувалося, поряд з дідухом на покуті обов’язково ставили кутю як ритуально-обрядову їжу. Зараз нам відомо, що це традиційна різдвяна страва. Проте кутя давніша за християнське Різдво. Кутю наші предки готували з пшениці з додаванням меду, горіхів та маку. І первинно ця страва абсолютно ідентична поминальній страві коливо. А коливо відповідно присвячене душам померлих, яких у ці дні чекають вдома на гостину. Саме тому кутя – центральна різдвяна страва на Святвечір. Згодом до цієї дохристиянської традиції додалися християнські вірування, до прикладу, якщо 12 страв на різдвяному столі означали 12 місяців року, то нині їх ототожнюють з 12 апостолами – учнями Ісуса Христа.
Усі складники куті мають символічне значення: зерно означає добробут і багатство, непереривність роду людського, горіхи – плодючість, а мед – солодке життя. Мак у куті оберігає від нечистої сили і є символом достатку. Починали й закінчували вечерю неодмінно кутею, обмінюючись побажаннями і згадуючи померлих предків. Залишали кутю на столі після вечері для родичів із потойбіччя, котрі неодмінно у цей вечір мали завітати до родини. Поруч із кутею на ніч залишали ложки усіх членів сім’ї та одну – для душ померлих. Зранку дивилися на ложки: якщо чиясь ложка впаде – той піде з дому, дівчина може вийти заміж, хтось може захворіти або померти. Якщо ж падала ложка, яку залишали для гостей з іншого світу, то вірили, що це є знаком, що в сім’ї може бути поповнення.
