Пухли з голоду, вмирали у повній свідомості, марячи окрайцем хліба бодай з лободи, приречено вдавалися до канібалізму, звикнувши до неймовірно пекельного розпачу, збирали на підводи померлих й вивозили, і добре, якщо вивозили… А перед цим у них забрали все – до крихти, до краплі, до дещиці.
22 листопада о 16-й годині українці схилять голови у загальнонаціональній хвилині мовчання. В пам’ять про закатованих, знищених, замордованих штучним голодом. А як смеркне, біля могил, меморіалів і пам’ятників жертвам Голодомору 1932-1933 років, на центральних площах і вулицях міст і сіл України, на підвіконнях осель українці запалюють свічки і лампадки. Лиш уявімо, якими б ми бути могли, якого розквіту набула б Україна, якби не знищені мільйони, якби не вгроблений цвіт нації.
Вам також може сподобатися
Радянська влада влаштувала голодомори, щоб знищити українське заможне селянство та придушити прагнення українців до їх незалежності. Голодомору передувала насильницька колективізація сільських господарств, розкуркулення селян та хлібозаготівельна кампанія. Від голоду в Україні померли понад чотири мільйони людей.
Світова спільнота зі значним запізненням офіційно засудила Голодомор-геноцид 1932-1933, а, як відомо, непокаране зло має властивість повторюватися. Тепер Голодомор офіційно визнаний геноцидом парламентами 37 країн світу, зокрема Європарламентом. У 1932-1933 роках комуністичний тоталітарний режим вчинив злочин геноциду проти українського народу. Сьогодні рашисти як спадкоємці того режиму знову коять злочини проти людяності та геноцидні дії на українській землі.
Радянська влада злочинно замовчувала факт голоду. Жодної офіційної згадки про цю жахливу трагедію не було. Офіційно голоду не було. Навіть таке слово в офіційних документах не вживалося. Масові смертність і опухання у владних документах називали «продовольчими труднощами».
Сільрадам наказали при реєстрації смерті не вказувати її причину. Більше того, в 1934 році надійшло розпорядження: всі книги ЗАЦСів про реєстрацію смертей за 1932-1933 роки вислати в спеціальні частини (де більшість з них були знищені).
Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. У січні 1933 року нарком закордонних справ СРСР Максим Литвинов зробив спеціальну заяву про відсутність голоду в країні. Режим відмовився від зовнішньої допомоги. Тим не менш деякі західні журналісти, які побували за залізною завісою тоталітаризму, публікували репортажі про злочин, доносили світові про те, що там діється насправді.
Утім під неспростовною вагою викриттів через невиправдану кількість років СРСР врешті-решт змушений був визнати факт голоду 1932-1933 років. У 1993-му вперше на державному рівні відзначені його роковини – через 60 років після трагедії.
Точну кількість загиблих вченим досі важко підрахувати. Проте демографічні втрати України внаслідок найстрашнішого Голодомору в 1932-1933 роках становлять близько 4,5 мільйона осіб, зокрема 3,9 мільйона – втрати, пов’язані з надсмертністю, а ще 600 тисяч – із дефіцитом народження. Такі дані наводить Інститут демографії та соціальних досліджень імені Михайла Птухи НАН України.
Історикиня, кураторка виставок про Голодомор, старша наукова співробітниця Національного музею історії України у Другій світовій війні Яна Гринько розповіла, якими були наслідки голоду, які регіони найбільше постраждали і як це вплинуло на сучасні покоління. «Ціль Голодомору 1930-х років чітко зрозуміла, – констатує історикиня. – москва вчинила геноцид з метою утримання Радянської України під своїм контролем, з метою придушення того спротиву, який розпочався на території України під час колективізації і розкуркулювання. У 1920-х і 1940-х роках ситуації дещо відрізнялися, хоча інструменти були схожі. На початку 21 року комуністи замовчували голод і коли зверталися до міжнародних організацій про допомогу, то говорили про ситуацію в російському Поволжі, але про південь України – ні. Проте з 1922-го року все-таки допустили міжнародні організації до наших територій, щоб надати допомогу голодуючим. У 1930-х роках такого не було. У 1940-х роках голод був спричинений зокрема й війною, бо на території України проходило багато бойових дій. Це все призвело до руйнування господарства, промисловості та взагалі економіки. Але основною причиною були хлібозаготівлі та репресії, пов’язані з ними. Наслідком голодування стала масова дистрофія і смертність».
Голодомор спричинив великі демографічні втрати для України. В кримінальній справі №475 про Голодомор експерти кажуть щонайменше про 4 мільйони вбитих у 1932-33 роках. В основному дослідники спираються на переписи населення 1926 і 1937 років. Але ці переписи, можливо, не дають повної картини всіх міграційних процесів, адже відбувалося багато рухів, таких як виселення, депортації, переміщення. В Радянському Союзі практикувалися постійні відрядження, тому досить складно точно підрахувати дані про кількість жертв.
Крім того, перепис 1937-го року був засекречений, бо він не виправдав очікування вищого керівника СРСР і персонально Сталіна. Радянська влада хотіла показати демографічний ріст та успіхи соціалізму у країні. Проте хоч перепис і показав збільшення населення в СРСР, але не ту цифру, яку очікували комуністи. Він довродив, що населення Української республіки зменшилося. Важко говорити, яким би було населення України сьогодні, якби не Голодомори та інші масштабні злочини, які відбувалися згодом, а також й Друга світова. Наприклад, дослідник Андрій Козицький вважає, що навіть за 90 років після Голодомору приріст українців у світі збільшився лише на 20 відсотків, а на території, де відбувався геноцид, приблизно на 10 відсотків.
Також треба зважати на інші фактори. Наприклад, південь України – це зернові регіони, де були найбільші посівні площі, і частина посівного матеріалу там могла залишатися. У певних районах це використовували для годування працівників – елементарно для того, щоб було кому виконувати роботу. У Чернігівській області завдяки лісовій місцевості люди мали більше шансів вижити. А у Донецькому регіоні багато людей були залучені до роботи на промислових об’єктах, і смертність там могла бути нижчою у порівнянні з Харківщиною.
Одним із завдань Голодомору, вважає історикиня, було зламати хребет української нації, її спротив та жагу до свободи. На територіях, де відбувся Голодомор, відкритого збройного спротиву вже потім не було.
Науковці Вікторія Горбунова і Віталій Клинчук досліджують трансгенераційні наслідки Голодомору. Це коли люди успадковують наслідки травми від своїх батьків і дідусів через поведінку. Люди, які пережили Голодомор, навчали своїх дітей, як виживати в тоталітарній державі. Так складалися шаблони поведінки, і діти на них виростали, а потім вже вони навчали цього своїх дітей.
Навіть проблема російської мови в Україні є наслідком Голодомору певною мірою. Люди у 1930-х роках зрозуміли, що для того, щоб вижити в тій державі, треба перейти на російську й погодитися на цю політику, що все українське – це відстале з села (тоді Україна була аграрною і більшість українців проживали в сільській місцевості), а все російське – це прогресивне з міста. Тому з часом люди в Україні почали приховувати своє походження з села, переходити на російську, коли їхали на навчання чи роботу до міста. А їхні діти вже не розуміли, хто вони.
Дуже важливо проговорювати, досліджувати, усвідомлювати і розуміти, що багато українців стали російськомовними не тому, що їм так зручніше, а тому, що їхні предки постраждали за свою українську ідентичність.
Крім цього, модель поведінки українців «не висовуватися» також є наслідком травми. У Радянському Союзі треба було бути як усі, не виділятися, тому що ти можеш на себе звернути увагу і опинитися під прицілом НКВД. Також у людей сформувалась звичка, що краще не ділитися своїм успіхом і не пишатися фінансовим становищем, бо на генетичному рівні зберігається страх бути розкуркуленим, хоча цього давно вже не існує. Про це можна прочитати в дослідженнях Ірини Реви «По той бік себе».
Після Голодомору люди зрозуміли, що всі, хто потрапляє до державної служби, можуть прокормитися. Тому сформувалася думка, що треба своїх дітей обов’язково влаштувати в держоргани, поліцію, і таким чином вони зможуть вижити. Тому сучасні проблеми з корупцією теж певним чином мають своє коріння з 1930-х, коли всі були однаково бідні і лише комуністи мали доступ до ресурсів.
Голодомор також дуже вплинув на розвиток політичної основи України. Нам важко ставати самостійними, ми ніби вчимося з нуля це робити, нам складно будувати незалежні стійкі державні інституції, бо в Радянському Союзі вони всі були під контролем центру. А це зовсім інша історія, ніж в демократичній країні.
Зараз ми вчимося заявляти про себе в світі, бо досить тривалий час про нас говорили інші, у першу чергу – колонізатор.
«…Це далеко від наукового підходу, – продовжує Яна Гринько, – але якщо уявити, що не було б Голодомору 1932-1933 років, то українці вийшли б з Радянського Союзу вже на початку 1930-х. Вони не сприймали цієї політики колективізації, розкуркулювання, вони не були з цим згодні. Тодішня українська комуністична еліта теж почала розуміти, що Україна має свій шлях, навіть якщо він комуністичний, але він може бути не залежний від москви. Про це говорив український економіст Михайло Волобуєв – автор концепції української самодостатності УСРР. За що був арештований в 1933 році. Про незалежну культуру та мистецтво говорили українські митці, яких Сталін знищив. Якби не Голодомор, то лозунг «Геть від Москви» став би реальністю».
…Штучно організований голод був покликаний придушити голос незгідних з рішеннями тоталітарного режиму. І у той час, коли тисячі тонн зерна відправлялися за кордон, а картопля гнила у вагонах просто неба, мільйони гинули від голоду. Для того щоб ототожнити себе зі своїми предками, які стали жертвами Голодомору, та унеможливити повторення чогось подібного в майбутньому, кожен з нас мусить пам’ятати… Запалімо свічку у вікні. Хай вогник пам’яті загляне в небеса, до душ невинно убієнних.
