Українці як самостійно, так і за сприяння союзників не раз перемагали московські війська. Ось лише декотрі з вікопомних битв: Вишгородська 1173 року, під Оршею 1514-го, похід Сагайдачного 1618 року, битва під Смоленськом 1634 року, битва під Пилявцями 1648 року та Конотопська битва 1659-го. А наступного року на горіхи отримали московити на території сучасної Житомирщини.
З 27 вересня по 2 листопада 1660-го під час російсько-польської війни війська московського царства хотіли захопити частину Правобережжя України та анулювати Гадяцький договір 1658 року. Адже, відповідно до цього договору, Україна отримувала статус окремого державного суб’єкта з назвою «Велике князівство Руське», що підкреслювало спадкоємність державності від Київської Русі до Гетьманщини.
Вам також може сподобатися
Для реалізації свого підступного плану московський воєвода Василь Шереметєв очолив 20-тисячну армію, посилену 20-тисячним корпусом українських козаків під проводом наказного гетьмана Тимоша Цицюри.
Союзні сили для боротьби з московською стороною складалися з Польської армії (32 тисячі вояків) під командуванням коронного гетьмана Станіслава «Ревери» Потоцького та польного гетьмана Єжи-Себастьяна Любомирського, Кримського ханства (до 30 тисяч вояків) під проводом нуреддина Мурада Ґерая та двох тисяч українських козаків на чолі з колишнім гетьманом Іваном Виговським.
Хід битви
Московсько-українське військо на чолі з Шереметєвим рушило з Києва на Волинь, плануючи розділити сили: московити мали зупинити поляків, а козаки на чолі з Цицюрою – стримати кримських татар. Проте недовіра між командуванням, затримка походу та недостатня координація призвели до провалу стратегії. Так описав вікопомні події Іван Ярмошик у своїй науковій статті «Чуднівська військова кампанія 1660 року в історії України».
Внаслідок лютого голоду, холоду й укладення українсько-польського договору становище обложених військ Шереметєва стало катастрофічним. 21 жовтня на бік Юрія Хмельницького перейшов Тиміш Цицюра з кількома козацькими полками. Шеремєтєв 25 жовтня розпочав переговори, що завершилися 2 листопада капітуляцією. Однак польське командування порушило її умови, дозволивши татарам напасти 4 листопада на обеззброєне російське військо й захопити більшість його вояків до полону. Воно ж видало татарам Шереметєва. У полоні Василь Шереметєв провів 20 років, поки його не викупили. Згодом він помер у москві. За умовами угоди московське військо мало залишити Київ, Переяслав і Чернігів, виплатити 300 тисяч рублів контрибуції та передати частину війська в полон.
Наслідки
Згідно з даними електронної бібліотеки Інституту історії України НАН України, битва під Чудновом стала переломним моментом у російсько-польській війні 1654-1667 років. Адже поразка московського царства підірвала його вплив на Правобережній Україні та змусила переглянути союз із частиною українського козацтва.
Юрій Хмельницький, який до того підтримував москву, після Чуднова уклав нову угоду з Річчю Посполитою – Слободищенську угоду 1660 року, що фактично анулювала Переяславські домовленості 1654-го. Таким чином відбувся розрив союзу між козаками Юрія Хмельницького та москвою. Хоча історики засвідчують, що Хмельницький не хотів повернення в підданство короля. У листі до дядька, переяславського полковника Якима Сомка, він зазначав, що присягав «з примусу, тому що задніпровські полковники і сотники хотіли його вбити за те, що він з поляками не мириться».
Умови капітуляції московських військ тимчасово зміцнили позиції Речі Посполитої на Правобережжі, хоча остаточно втримати ці території вона не змогла. Водночас Ярмошик зазначив, що союз із Кримським ханством і підтримка Івана Виговського засвідчили, що українські сили могли відігравати самостійну роль у геополітичних процесах, балансуючи між великими державами, що конкурували – москвою та Річчю Посполитою. А довготривалий полон московського воєводи Василя Шереметєва став символом глибокої поразки москви.
Політичні наслідки Чуднівської кампанії виявилися для козацької України несприятливими, бо умови Чуднівського договору й згода на розташування на постій в українських містах і селах польських жовнірів приховували в собі загрозу нового спалаху громадянської війни.
