Щовихідних і у завії, і у дощ, і в мороз, і в спеку стоїть обгорнута українським двоколором школярка на звичному своєму місці на місцевому ринку, продаючи власноруч зроблені вироби й те, що приносять небайдужі земляки. Понад два мільйони гривень вже зібрала для ЗСУ дванадцятирічна Діана Насібова з Ніжина, що на Чернігівщині.
Волонтерить дівчинка змалку, бо людяність прищеплена батьками з пелюшок. За опіку над тваринами, їхнє лікування, прилаштування в добрі руки, за невтомну активність в цьому напрямку – вона єдина в Україні дитяча лауреатка Всеукраїнської зоозахисної премії від UA Animals!
Надмірну любов до братів наших менших довгоочікувана в родині донечка перейняла від матері Світлани. Та, донька військового, з ровесниками-однодумцями завжди переховувала собак, коли їх двічі на рік відстрілювали у рідному військовому містечку. Батько, затятий мисливець, змушений був полишити полювання, дослухаючись до переконань донечки. А якось взяв Світлану на риболовлю: то та наполягла, щоб випустив в річку пійману рибу. Хоч у родині всі дивувалися надмірній Світланиній гіперопіці над тваринами, заразилися цим й самі: і батьки, й сестра, а згодом чоловік і свекруха доєдналися до потрібної справи. Ніхто й ніколи не відмовляє Світлані у перетримці тієї чи іншої тваринки, допоки не влаштують її у добрі руки, та й своїми улюбленцями обзавелися, як жартують, на всі вільні місця. У 2015-му жінка з такими ж любительками чотирилапих, написавши програму зі стерилізації безпритульних тварин, добилася щорічного фінансування з бюджету міста на цю потрібну справу.
Світлана забирала цуценят та кошенят зі смітників, вигодовувала їх з піпетки, підшуковувала домівки. Здавалося, що обділені долею песики та кішки відчувають, кудою йтиме-їхатиме їхня рятівниця. А ще їй писали і телефонували, що принесуть знайд. Маючи уже добре розвинутий бізнес (займаються з чоловіком заправкою картриджів, ремонтом принтерів, встановленням металопластикових вікон, мають магазин іграшок й садових сувенірів), Світлана щовихідних виходила з кошиками пухнастиків на ринок, щоб прилаштувати підкидьків у добрі руки.
На світанку 24 лютого 2022-го Рустам відвіз дружину з донечкою, двома домашніми собаками й трьома цуценятами зі смітника, яких відпоювали, до друзів у безпечніший мікрорайон міста. На його вмовляння поїхати до знайомих на Львівщину дівчата погодилися аж 6 березня.
«Якби не тотально налякана вибухами, обстрілами, сиренами, витівками зухвалих орків донечка, не поїхала б точно, – зізнається Світлана. – Тоді Діана постійно плакала, просила викликати до русні поліцію і… зодягала по три шапки на голову, «щоб не посікло». Поїхавши, я відчувала себе зрадницею. Чоловік залишився евакуйовувати нашим бусом людей. Ми ж, слава Богу, доєдналися до волотнерської діяльності тамтешніх друзів, тож цілодобово були зайняті: закуповували, відшуковували, замовляли, вантажили, відправляли. А перед самісінькою війною ми вже мали відкривати свій новозбудований магазин. Я так мріяла про ремонт у домі. Коли ж через місяць чоловік нас забрав, я цілувала підлогу домівки, й вже зовсім не хотілося ремонту».
У Діани ж за цей час страх перед ворогом змінився на палку ненависть до нього й стрімке бажання перемогти. «Мамо, я продаватиму свої вироби на ринку, – якось беззаперечно заявила. – А гроші передаватиму отцю Сергію, капелану, настоятелю храму Всіх Святих, він з 2014-го допомагає нашим Захисникам». З кількох сотень гривень почалася доволі громіздка нині місія. Школярка продавала власноруч зроблені вироби з бісеру, пластиліну, а також свої малюнки. Хтось купував, хтось просто залишав гроші. Пенсіонери почали приносити свої родинні реліквії, мовляв, продай, дитино, і передай кошти бійцям. Приєдналася до донечки й Світлана: фотографувала те, що на розкладці, й неодмінно викладала фотозвіти про рух коштів. Це викликало довіру у небайдужих місцевих. Якось чоловік приніс радянські ялинкові іграшки, які зараз вважаються раритетними. Діана за них три тисячі гривень виручила. А ми навіть не запитали, як його звати, щоб подякувати. І таких випадків вистачає».
Роботу невтомної волонтерки високо оцінили не лише бійці, від яких у дівчинки чимало сувенірів, подяк, шевронів і навіть форма, а й перша леді країни. На різдвяній зустрічі з дітьми-волонтерами Олена Зеленська вручила Діані планшет, про який та мріяла впродовж кількох років. А сусід, який служить у розвідці, якраз розповів у телефонній розмові, що їх розбомбили, і що потрібні планшети. Не вагаючись, віддала. «Але ж це твоя мрія!» – здивувалися такому вчинку батьки. «Найголовніша мрія зараз – Перемога», – відповіла по-дорослому. Та все ж батьки й бабусі з дідусем подарували дівчинці на день народження планшет. «Добро добром вертається», – підсумувала задоволено.
Коли у люті морози телефонували з базару, щоб не йшли туди з Діанкою, бо дуже холодно, дівчинка протестувала: «Там, на фронті, вихідних немає, то чому у нас мають бути?» Тож закутувала Світлана доньку шарфом аж під самі очі й йшли. Бо ж найбільше розчарування для дівчинки – не йти на базар. А для її матері – обурливі дописи у соцмережах «втомлених від війни»: «Скільки можна піаритися?», «Скільки ще треба донатити?» й подібне. Утім, попри все, зупинятися родина не збирається. Аж до Перемоги!
Діана ж, окрім волонтерства, встигає добре вчитися, відвідувати різні гуртки, творити вироби для продажів, опікуватися пухнастиками і навіть ходити до притулку, щоб тваринкам там не було сумно.
Рустам привозить хлопців з війни додому назавжди – «на щиті». «Буває, приїде пізно вночі, щоб раненько вирушати в якийсь з найвіддаленіших куточків Чернігівщини, – не стримує сльозу жінка. – Я знаю, що в бусі хлопці: підійду, помолюся, поплачу і йду виставляти в соцмережі звіти про доньчину роботу».
З такими родинами Перемога безапеляційна!
