Офіцеру запасу Михайлу Росоловському, коли він у 2015 році пішов добровольцем в АТО, виповнилося 57. Проте це не зупинило чоловіка у прагненні захищати країну. Три роки життя він віддав у бойових точках Луганської та Донецької області. У цивільному житті працював у Харкові на енергетичному підприємстві, свого часу закінчив військову кафедру Львівського політехнічного інституту, планував підписати контракт на п’ять років, проте сім’я переконала лише на три. Нині його син Ростислав Росоловський, також доброволець, з 2022 року захищає країну від ворога у лавах Збройних сил України.
Сім’я мешкала в Харкові, хоча родом подружжя Галини та Михайла Росоловських з Прикарпаття. Саме сюди свого часу повернулася спочатку пані Галина, бо треба було доглядати стареньку матір, котра хотіла доживати віку лише у власній хаті. Згодом, після участі в АТО, приїхав і Михайло. А ще через кілька років до них приєдналася донька Роксолана. Спільно сім’ї вдалося відкрити власну справу, котра нині має назву «Опільські олії». Опільські, бо ця місцевість у Рогатинському районі носить назву Опілля. А починалося все з того, що пану Михайлу потрібно було після складних воєнних років відновити здоров’я. Вирішили зосередитися на натуральному харчуванні, зокрема корисних оліях. Якість покупних не задовольняла. Тоді родина придбала прес, щоб відтиснути лляну олію. Результат перевершив сподівання! Олія виявилася настільки духмяною й смачною, що Росоловські вирішили продовжити цю справу. До того ж від споживання домашньої олії поліпшився стан здоров’я пана Михайла. Активно долучилася до популяризації власної продукції через багатьох друзів, колег та знайомих пані Галина. Потроху вийшли на рівень, що перевищував власне споживання. Тому згодом офіційно зареєстрували домашнє виробництво. Також подали документи на виготовлення технічних умов в Івано-франківський інститут метрології та стандартизації. Потім розробили дизайн етикетки, де вказані дата виготовлення, виробник, склад продукту. Чого, до речі, багато крафтових виробників не дотримуються.
Нині у потужності родини – чотири преси, у виробництві 12 видів олій – лляна, гарбузова, рижієва, кунжутна, конопляна, розторопші, гірчична, макова, чорний кмин, волоський горіх… Працюють сьогодні втрьох – мама, тато й Роксолана, проте шукають помічників, щоб розширити виробництво.
24 серпня 2019 року вони вперше заявили про себе як «Опільські олії» на виставці, тому вважають цю дату своєрідним днем народження торгової марки.
Усе з нуля
Цікаво, що ніхто з родини, зокрема й засновниця сімейного бізнесу, пані Роксолана, нічим подібним до того в житті не займався. У всіх вища освіта, усе життя була розумова праця, проте зробити щось власноруч, щоб побачити одразу результат – особливо хвилююче й приємно. Проте потрібні знання і досвід накопичилися з часом, основне, щоб для цього було бажання!
«Опільські олії» співпрацюють із Українським ветеранським фондом, зокрема отримали від фонду 20 тисяч гривень на придбання обладнання. Проте Росоловські задоволені не стільки лише фінансовою підтримкою, як моральною, теплим спілкуванням і взаємодією.
Туризм вихідного дня та гастротуризм
З часом родину Росоловських із їхніми оліями почали запрошувати на ярмарки, де людей зокрема цікавив власне процес виготовлення олій.
«Наше Опілля маловідоме широкому загалу, бо про гуцулів, бойків, лемків знать, а про Опілля – ні, – розповідає Роксолана. – Батьки 42 роки не жили на Франківщині, проте передали нам із братом любов до цього краю».
Приблизно у цей час, коли виробництво олій потроху розвинулося, новим ударом став коронавірус. Епідемія зачинила крамниці, припинили роботу ярмарки та фестивалі. Батьки розвивали сімейну справу, а Роксолана ще паралельно працювала в Чехії у туристичному бізнесі. Для цієї галузі пандемія була особливим шоком. Роксолана остаточно повернулася в Україну і повністю переключилася на родинну справу. Продаж олій через ковід перейшов в інтернет. Проте багато людей цікавилися, як саме відбувається процес творення олій. «І коли відбулося послаблення карантину, ми захотіли поділитися з людьми і процесом виготовлення, й інформацією, як позитивно впливають олії на людський організм. Адже батьки ретельно вивчили це питання», – пригадує Роксолана.
І коли до Росоловських поїхали перші туристи, то вони показували і розказували гостям не лише про власне виробництво, не лише організовували дегустацію олій, а й розповідали про село Чесники, його історію та родзинки. До слова, щоб пригостити туристів олією, її треба правильно подати. Тому Роксолана почала самотужки пекти хліб для дегустацій. Це було зовсім новою і недослідженою справою для жінки, проте вона і це вміння осягнула. І якщо спочатку це був лише пшеничний хліб на звичайних покупних дріжджах, то нині пані Роксолана розширила перелік випеченого нею хліба до житнього, пшеничного на натуральних заквасках з різним насінням – лляним, гарбузовим… Гостям їхньої садиби неймовірно подобається свіжий хліб і духмяні олії. А ще привітність і щирість господарів. Гостинні господарі усе роблять для того, щоб повністю змінювати сприйняття людьми села. Адже вони переконані і доводять це власним прикладом, що в селі з цікавими ідеями можна і потрібно заробляти.
Нині туристи у садибу Росоловських приїжджають з різних куточків країни, переважно здалеку. Окрім власне виробництва олій, тут можна ознайомитися з місцевою давньою церквою та символізмом ікон, про що, до речі, розповідає Роксолана, дізнатися про корисний вплив олій на організм людини – про це щиро ділиться пан Михайло. Посмакувати особливим борщем з марелями (вишнями) від пані Галини, духмяним хлібом, а ще …морозивом. До речі, господарі не одразу відкривають таємницю із чим цей крижаний смаколик. А коли вже гості спробують і фантазують про, до прикладу, фісташки, то відкривають таємницю, що морозиво з олією – гарбузовою.
Росоловські збудували на власному подвір’ї цех для переробки олії, зал для прийому 60 туристів, продовжують будуватися, щоб розширити виробництво, а ще хочуть закупити професійні і більші печі для випічки хліба.
Але щоб розповісти про всі туристичні стежки й цікавинки села, яке щиро і з великою любов’ю популяризують Росоловські, одного газетного матеріалу не вистачить. Тому ми неодмінно повернемося до цієї теми…