Як завжди, до лавочки поблизу сільської криниці йшов неквапом Іван Пилипович. А там свого постійного співбесідника вже чекав Степан Микитович. Від довгого очікування він аж рів продер своєю ковінькою, нетерпляче подивляючись на хвіртку кума.
– Здорові були, кумцю! – ще здалеку привітався дідусь Іван.
– Дякую, й Ви не хворійте. Щось довго нині збиралися, – зауважив Степан Микитович, у якого ще зранку на язику крутилася новина, що її дуже хотів обговорити. – А що, може, чули вже про новий податок, який хоче накласти на українців той народний депутат? Як він там зветься… Ніби Сергій…
– Це той, який запропонував платити за те, що люди не мають дітей? Аякже, чув. Моя баба аж біля скроні крутила до телевізора, коли там про це розповідали. Той депутат пропонує, щоб податок сплачували всі українці віком від 21 до 58 років: півтора відсотка для тих, хто не має дітей, один відсоток для тих, у кого одна дитина і половину відсотка – хто має двох дітей…
– Знаєте, кумцю, а той податок вже мала історія. До прикладу, ще до нашої ери римський імператор Юлій Цезар видав два закони: першим визнавав подружню зраду злочином, а другим передбачив покарання неодружених і бездітних громадян та заохочення батьків великих сімейств.
– Пам’ятаю, як мені колись мама розповідала, що податок в Радянському Союзі для неодружених, самотніх і малосімейних громадян ввели в 1941 році. Тоді бездітні чоловіки від 20 до 50 років та бездітні заміжні жінки від
20 до 45 років мали відраховувати шість відсотків своєї зарплати державі. Менше платили ті, хто отримував не більше 91 рубля на місяць. А в кого зарплата 70 рублів, взагалі звільнялися від податку. Не платили збір і ті, хто не мав можливості завести дитину за станом здоров’я. А також люди, в яких діти загинули, померли або зникли безвісти на фронтах Другої світової війни. Звільняли від платні також студентів середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, яким ще не виповнилося 25 років, Героїв Радянського Союзу, нагороджених трьома ступенями ордена Слави, деякі окремі категорії військовослужбовців, наприклад, строкової служби і членів їхніх сімей. Через п’ять років від податку на бездітність звільнили ченців монастирів, які були зобов’язані дотримуватися цнотливості. В народі цей вид платні жартома називали «податком на яйця».
– Я й сам добре пам’ятаю, як пільги з податку надавали молодятам протягом року відтоді, як реєстрували шлюб… А вже якщо «не встигли» до наступного, то доводилося відраховувати відсотки…
– Знаєте, куме, то вже якась кумедія чи наруга над людьми – під час війни так збурювати суспільство. Наче більше немає іншої важливої роботи, не потрібно приймати жодних вкрай потрібних рішень для країни. Лише проблема з демографією на часі… Ще б вигадали проєкт відловлювання жінок на вулицях та запліднення їх прямо там, щоб збільшити народжуваність, – розвів руками роздратований Іван Пилипович.
– Я осьо дізнався від «дядька Гугла» про того можновладця, що законопроєкт той вигадав, – зауважив Степан Микитович. – Та й з’ясував, що в його «законотворчості» ще не такі «перли» є. До прикладу, раніше він подав ідею врегулювати ринок езотеричних послуг. Тобто взяти на «олівець» та контролювати всіх ворожок, екстрасенсів, астрологів та інших провидців і цілителів. Також він пропонував скорочувати терміни ув’язненим за генерування електроенергії через велогенераційні установки.
– О, яка гарна ідея! – аж по лобі себе луснув старий Іван. – Сидять собі в’язні на велосипедах, крутять від ранку до вечора педалі, і строк стає все меншим, меншим…
– Ага, якби у нашому парламенті не було таких «генераторів унікальних ідей», то, може б, і життя в нашій країні було б комфортним не лише для багатіїв і можновладців…
– Слава Богу, що той дивакуватий законопроєкт про податки на бездітність таки відкликав його сотворитель. Бо хтозна, чи не винесли б на поганих вилах цих горе-ініціаторів просто з радівських крісел…
