Таїсія та Сергій Кашпруки мешкають у рідному селі Кам’яногірка, що на Вінниччині. Подружжя виховує сина-восьмикласника Максима та молодшу донечку. Про цю, на перший погляд звичайнісіньку сім’ю, стало відомо завдяки хлопчику. Бо наприкінці минулого року віддав власний автомобіль для потреб військових.
«Про те, що почалася повномасштабна війна, ми дізналися з новин по телевізору, – пригадує Таїсія Кашпрук. – Згодом над нами вже літали якісь літаки. Було дуже страшно. Діти плакали. У Максима аж зуби стукали, так боявся. Запитував: «Мамо, ми помремо?» Перші два дні навіть доводилося переховуватися у нашому погребі. Всі молилися…»
Після першого шоку родина почала оговтуватися. Батьки знову ходили на роботу, Максим закінчував шостий клас онлайн. Хлопець з батьком часто ходив на встановлені в селі блокпости, носив їжу черговим. А також допомагав вантажити обрізки дощок на пилорамі, які везли військовим для облаштування окопів. Крім того, не забував школяр займатися й улюбленою справою – вівчарством.
Вам також може сподобатися
«У травні 2021 року Максиму на день народження рідні подарували близько десяти тисяч гривень, – каже мама. – Він думав, у яку б це справу їх вкласти. Не так давно розводив кроликів, проте справа не дуже пішла. Тож розпродав їх разом із клітками. Порадився з татом та вирішив купити овець. Тим більше, чоловік колись їх вже тримав. Тож наступного дня поїхали за трьома овечками та баранчиком».
Нині в Максиминому господарстві майже пів сотні овець. Всіх їх знає та розрізняє. Проте каже, що цю справу потрібно любити. Бо не все вдається легко та просто.
«Спочатку ми їх прив’язували, але згодом разом з татом і дідусем облаштували в нашому садку огорожу – електропастух, – розповідає Максим. – Вівці, хоч і сильні, але до електропастуха не наближаються. Достатньо було один раз кільком тваринам підійти ближче, інші побачили, як їх «вжалило», і після того можна бути спокійним: до дроту вони не підійдуть і не пошкодять електроогорожу. Гектар саду ми розділили на дві частини, тож випасаємо у них по черзі. Звичайно, коли овець було мало, з усім встигав. Проте коли стадо розрослося, клопотів додалося. Особливо важко, коли народжуються малята. Деякі вівці від них відмовляються, тож доводиться купувати молоко і готувати малечу вручну».
Для своїх овець Максим з дорослими спорудив хлів. Стіни зробили з дерева: між двома рядами дощок всередині тирса. Вона ж і на підлозі під дошками. Стелю утеплили сіном. Тож утримують тварин в комфортних умовах. Взимку тут тепло, а влітку нема задухи.
За словами хлопця, здебільшого годує свою отару сумішшю меленої кукурудзи, ячменю і соєвого шроту. Все це він готує самотужки. Засипає зерно, вмикає електричний млинок. Отриману суміш набирає у відра і несе до годівниці. Овечки та баранці поспішають на його свист або вигуки «бась-бась».
«Коли вівці бачать у мене у руках відра, їх не треба кликати, самі біжать до годівниці, – продовжує хлопець. – А ще їх треба напоїти. Поїлки, як і годівниці, зробили разом з татом».
Максим каже, що доводиться також і гній з хліва вичищати, і робити профілактику від кліщів, хвороб, а також стригти овець наприкінці травня-на початку червня. Для стрижки однієї потрібно дві людини. Тож хлопцю на підмогу приходять тато, дідусь та дядько. 10-15 овець встигають постригти за півтори доби. А от цього року справа затягнеться надовго, бо тварин значно побільшало. Зістрижену вовну поки що тримають у мішках – не мають ринку збуту.
«У нас в сім’ї лише один фермер – Максим, – усміхаючись, каже мама хлопчика. – Ми ж лише допомагаємо інколи, коли є потреба. Зараз більше дідусь у помічниках. Бо вранці і ввечері син годує вівці, а в обід – дід. Бо Максим ходить до школи».
Хлопець каже, що у справі не розчарувався. Що подобається доглядати за тваринами. Хоч вони і не дають йому ні вихідного, ні відпустки. А ще – завдяки улюбленій справі Максим вніс свій внесок у нашу Перемогу.
Назбиравши трохи грошей від продажу тушок овець, за 400 доларів хлопець придбав автомобіль ВАЗ 2101.
«Він був на ходу. Але мотор барахлив. Я його відремонтував. Раніше не раз бачив, як тато і дід розбирали техніку. Там нічого складного немає, але якщо чогось не розумів – поради питав у них», – каже Максим.
Якось у Фейсбуці хлопець побачив оголошення місцевої волонтерки Тетяни Коломійчук про збір «Жигулів» для потреб військових. Автівки везуть в Одеську область, там розбирають на деталі та роблять багі (маленький легкий транспортний засіб з відкритим кузовом) для військових.
За словами волонтерки, такі машини — від «копійки» до «сімки» — зараз в потребі. Їх розбирають, мотори реставрують. Із запчастин збирають багі, які використовують військові на передовій як евакуаційні машини для поранених, розвідки, підвезення боєкомплекту, патрулювання. Машини маневрені, мають високу прохідність.
«Подумав: чому б не допомогти? — продовжує розповідь хлопець. — Запитав у тата, як він на це дивиться. Я з ним часто раджуся. Тато здивувався. Подивився на мене і запитав, чи справді у мене є таке бажання. Мами в той час вдома не було, то вона навіть не знала. Тато зрозумів, що я справді маю таке бажання, зателефонував волонтерці, все розповів і сказав, що можна приїжджати і забирати машину».
Волонтерка приїхала у Кам’яногірку, перед тим, як забрати автомобіль, розмовляла з батьком і сином. Пані Тетяна найперше запитала у Максима, чи не шкода йому віддати автомобіль. Хлопець вислухав волонтерку і сказав, що не шкода. Він хоче, щоб швидше вигнали росіян з нашої землі, здобули Перемогу і нарешті настав мир. Сподівається, що його подарунок бодай трохи допоможе це зробити. Тому немає про що шкодувати.
«Думаю, що зароблю для себе ще на одну машину, — ділиться думками підліток. – Знаю, як це робити. Вівці допоможуть».
На початку грудня 2023 року про благородну справу Максима дізнався командувач групи військ «Південь» Герой України генерал-майор Андрій Ковальчук. Волонтери, які доправили його військовим ще 20 автівок, розповіли про вчинок хлопчика з Вінниччини. І генерал вирішив відзначити наймолодшого волонтера-восьмикласника. За дорученням командувача Максиму Кашпруку передали подяку, сувенірний шеврон і блокнот для записів з автографом генерала на першій сторінці.
«Маю бажання після закінчення восьмого класу вступати у Кам’янець-Подільський ліцей з посиленою військовою підготовкою. Але це тільки плани. Все ще може змінитися. Я знаю, що у всьому є свої плюси, що б ти не робив і де б не був», – переконаний юний фермер.
