Віряни Православної церкви України та Української Греко-католицької церкви цьогоріч уже офіційно святкуватимуть Різдво – 25 грудня. Цього дня Різдво відзначають у 145 країнах світу, це майже 75% усіх християн. Й вдруге ми його відзначатимемо в умовах великої війни. Та все ж це одне з найулюбленіших свят українців, яке з категорії релігійних перейшло й у культурне. Воно вселяє надію й віру в Перемогу. У святкуванні Різдва тісно переплелися християнські та дохристиянські традиції.
25 грудня – дата умовна
У Святому Письмі не вказується ні день, ні конкретний рік, коли саме народився Христос, тому дата 25 грудня – умовна, її «призначили» через кілька століть після народження Христа. Дату святкування Різдва Христового (25 грудня) обрали 320 року нашої ери за указом Папи Римського Юлія.
«Про народження Дитини Ісуса пишуть двоє з чотирьох євангелістів, а саме Матей і Лука, – розповідає директор Київського домініканського Інституту Святого Томи Аквінського отець Петро Балог. – Ці описи взаємодоповнюються: Лука пише про ангелів під час народження та пастухів, Матей – про мудреців зі Сходу та зірку над Вифлеємом. Різдво Христове більшість християн світу святкують 25 грудня, хоча ймовірність, що Христос народився 25 грудня, менша одного відсотка. На цю дату не надто звертали увагу у перші століття християнства. Проте цей день, 25 грудня, поступово почав закріплюватися, зокрема й тому, що ця дата в юліанському календарі була визначена як день зимового сонцестояння – найкоротший день у році. Опісля дні починали збільшуватися, ставали світлішими: гарний символ приходу Христа у світ, щоб його «роз’яснити своєю присутністю». Крім того, у римських язичників це був день народження бога – Непереможного Сонця. Отож поміщення на цю дату Різдва Христа – Сонця світу – було символічним кроком.
І вже у V столітті 25 грудня було остаточно затверджене для майже всього християнського світу як день Різдва Христового. Отже дата 25 грудня хоч і досить давня й має свою традицію, проте є символічною.
Григоріанське та юліанське літочислення
До XVI століття світ користувався юліанським календарем, запровадженим Юлієм Цезарем у 45-46 роках до нашої ери. В основу він поклав середню тривалість річного обернення Землі навколо Сонця, що дорівнювала 365,25 доби. Щоб не мати добових часток дня, у трьох роках рахували 365 днів, а в четвертому, високосному – 366.
Проте астрономи помітили, що юліанський календар відстає від астрономічного. Кожен рік недораховував майже 12 хвилин. Кожні 128 років юліанський календар відставав від астрономічного на добу. До 1580 року накопичилося 10 діб. Таке відкриття зробив астроном і математик Алоізій Лілліо і розповів про нього Папі Римському Григорію XIII. Папа послухав Лілліо й вирішив створити новий тип літочислення – григоріанський календар, який назвали на його честь. Згідно з реформою, після 4 жовтня одразу настало 15, тобто була усунена різниця в десять днів. Крім того, вирішили, що роки, які закінчуються на два нулі і діляться на 4, будуть високосними – тобто 1600 та 2000. А ось 1700, 1800 та 1900 не були високосними. Григоріанський календар став досконалішим від юліанського, бо розходження в одну добу накопичиться через 3 323 роки, тобто аж у 4909 році. Якщо ж надалі керуватися юліанським календарем, то приблизно у 2100 році Різдво вже припадатиме на 8 січня.
Тому більшість країн Заходу у 1582 році та Католицька церква прийняли григоріанський календар. Православна церква залишилася жити за юліанським. З часом розрив у календарі збільшувався, оскільки кожні 128 років додавалася доба, і у 1900 році ця різниця становила 13 днів. Частина території України, яка була тоді у складі Речі Посполитої, жила за григоріанським календарем. А Російська імперія користувалася юліанським календарем.
Так тривало до 1918 року. Австро-Угорщина, до складу якої на той час входила частина українських земель, жила за григоріанським календарем. Тому, якщо хтось виїжджав за межі Російської імперії, йому доводилося додавати 13 днів. На той час в імперії видавалося багато календарів, де були зазначені дві дати (за юліанським та григоріанським календарем). Зразки таких календарів подані в цьому матеріалі. Щоб уникнути незручностей, більшовики теж вирішили перейти на григоріанський календар. Українська Народна Республіка (УНР) теж перейшла на григоріанський календар у тому ж 1918 році. А ось церковна влада змінювати календар не поспішала.
А у травні 1923 року за ініціативи Вселенського патріарха Мелетія ІV у Константинополі відбувся конгрес православних церков. На конгресі вирішили перейти на новоюліанський календар, де усі нерухомі свята відзначати за григоріанським літочисленням, а рухомі, зокрема Великдень – за юліанським. А ось російські священники цю реформу не підтримали, зокрема через значну гонитву на церкву з боку радянської влади. Храми нищилися, а патріарх Російської Православної церкви (РПЦ) Тихон перебував в ізоляції. Тому й зберігалася традиція святкування Різдва 25 грудня аж до 1930-х.
Щоправда, календарна реформа не запрацювала в один день. Знадобився не один рік, аби у світському житті застосовувалося григоріанське літочислення, а у церковному (РПЦ) залишилося юліанське. У 1939 році західна частина України увійшла до складу УРСР. У зв’язку з гонитвою на Греко-Католицьку церкву на цій території поступово зростав вплив російської православної церкви. І укорінювалася традиція святкувати Різдво 7 січня. А за часів ІІ Світової війни зміцнилася, оскільки радянська влада під час війни послабила боротьбу з релігією. Крім того, у людей в умовах війни зросла віра в Бога.
Різдво наші предки святкували і у дохристиянські часи
Святкування Різдва в Україні та й багатьох інших країнах поєднує і християнські, і дохристиянські традиції. Різдво наші предки святкували ще у дохристиянські часи, у день зимового сонцестояння, яке припадає зараз на 21-22 грудня.
До зимового сонцестояння ніч домінує над днем, а після нього тривалість дня починає збільшуватися. І саме з цим українці пов’язували народження нового Сонця, божества Коляди, яке з’явилося на світ в найдовшу ніч року. Різдвяний період називали також Корочуном, бо дні стають коротшими, а потім народжується нове Сонце. За віруваннями предків, Коляду народила богиня Лада, після чого вона разом зі Сварогом ще протягом 12 ночей творила Всесвіт. Схожі традиції були і в Римській імперії. 25 грудня там традиційно відзначали одне з великих свят – День Непереможного Сонця. Саме тоді темрява помітно відступала, і світловий день ставав довшим. Щоб зменшити вплив язичницького свята, цього дня почали відзначати день народження «істинного Сонця» – Ісуса Христа.
Аналогічний код закладений і в християнській традиції, адже саме на Різдво прославляється народження Марією, яка перейняла в свідомості українців ознаки Лади, Ісуса Христа. Змінюється зміст, але не форма. Загалом в основу свята покладено дві кардинальні ідеї: циклічне відновлення Всесвіту й культ вшанування родинних предків.
Різдво для українців завжди було надзвичайним святом – перемоги світла над темрявою, добра над злом, надій на краще. Тож сподіваємося, що нинішнє Різдво принесе Україні Перемогу й відродження. Й усі молитви українців будуть саме про це.
До теми
Народження Ісуса Христа
Свято Різдва Христового належить до великих християнських, які у православній традиції називають дванадесятими.
Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її обручник Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєму прийшли на перепис населення. Оскільки там зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, і їм довелося шукати прихистку в невеликій печері. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив пастухам, що Бог народився. Вони першими прийшли вклонитися Немовляті. Пізніше привітати Немовля прийшли мудреці (царі, волхви – називають їх по-різному). Скільки їх було – у Біблії нічого про це не йдеться. У західній традиції вважається, що їх було троє.
От таких календарів дуже є багато. Цей за 1927 рік, з Різдвом у грудні.
[…] […]