15 квітня – відправна дата в історії Батурина на Чернігівщині. Адже в цей день у 1625 році польський шляхтич Стахурський отримав привілей на його будівництво. Так розпочалася ранньомодерна історія Батурина, що менш ніж за пів століття з невеликого польського форпосту на Путивльському рубежі перетворився на осідок українських гетьманів. Про це розповідає Наталія Саєнко, історик Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця».
Батуринський замок звели на місці запустілого давньоруського городища. Він стояв на мисі високої лівобережної тераси Сейму, і це робило його неприступним з боку річки. На кутах мису розмістили дерев’яні башти. З боку відкритої рівнини викопали рів, а з видобутої землі насипали вал, на гребені якого встановили дубовий частокіл.
Саме замок був головною оборонною дільницею, цитаделлю міста. Другу лінію укріплень, що пролягла на південний захід від замку, звели польські власники міста десь у середині 1630-х років. Дводільна Батуринська фортеця з укріпленнями мала площу 24,5 гектара і була однією з найбільших на Лівобережжі.
З 1629 року Батурин вже сам став колонізаційним центром мікрорегіону: сюди на заклик польської влади прибували поселенці для переселення в урочище Конотоп.
Одночасна згадка у польському документі «городища Батурин над Сеймом» і літописного Ніжина дозволяє припустити, що Батурин, як і Ніжин, зберіг свою первісну назву. До того ж руське діалектне слово «батура» мало значення «дозорна башта».
Батурин відіграв значну роль в історії України. У 1669-1708-х та 1750-1764-х роках місто було резиденцією гетьманів Лівобережної України. З ним пов’язана діяльність таких визначних політичних лідерів часів Гетьманщини, як Дем’ян Ігнатович, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Кирило Розумовський.
Батуринська трагедія
Найжахливіші сторінки історії у цій місцині сталися 2 листопада 1708 року. Після переходу Івана Мазепи на бік шведського короля Карла XII Батурин був захоплений московським військом. За зраду гетьмана Петро І наказав вщент зруйнувати місто. Кількість вбитих жителів невідома. За різними оцінками, всього за один день у Батурині загинуло від 5 до 15 тисяч людей, що робить цей день найкривавішим в історії України з часів монгольської навали. Пізніше за наказом Петра I гетьманську резиденцію перенесли до Глухова.
Останній гетьман
Після обрання на гетьманство у 1750 році Кирила Розумовського він отримав указ цариці Єлизавети Петрівни про розбудову Батурина і повернення до нього гетьманської резиденції. У 2-й половині XVIII століття місто переживало часи піднесення, інтенсивної забудови. Тут спорудили кілька цегельних заводів, суконну мануфактуру, свічкову фабрику. На річці Сейм діяли водяні млини. Розвивалися торгівля: ярмарки, базари, лавки, шинки. У Батурині відкрили першу лікарню-стаціонар на 15 ліжок. Саме в Батурині доживав свого віку останній гетьман Лівобережжя Кирило Розумовський, який помер тут 9 січня 1803-го.
Історичний спадок
У 1993 році тут створили державний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». Нині на його території відкриті будинок-музей генерального судді Василя Кочубея, палац гетьмана Кирила Розумовського, Козацький двір, музей археології Батурина, цитадель Батуринської фортеці, Кочубеївський парк, Церква Воскресіння Господнього, Покровська церква, Замкова церква Воскресіння Господнього, каплиця Святого Миколая і різні пам’ятники. У Батурині проводять Козацьке свято, Батуринфест «Шабля» та інші фестивалі й вшановують пам’ятні дати.
На думку науковців, у Батурині яскраво виражений європейський характер української історії. Адже тут перетиналися польська, литовська, козацька, православна і католицька традиції – у їх складній, але плідній взаємодії. Його пам’ятки фактично є фундаментом і підставою для сучасної суверенності держави.