Він відчував. Проте нікому й словом не обмовився. Лише все частіше повторював телефоном дружині і донечкам «Бережіть себе», традиційно нагадуючи, що дуже їх любить. Незмінно стверджував, що у них там, на передовій, все добре: ситно їдять, в теплі сплять, хоча насправді були в окопах, а вибухи, що долинають зі слухавки, то – грім. Зателефонував другу-побратиму, який базувався неподалік: «Треба зустрітися». «Нам же за два дні додому їхати, побачимося», – відповів той. «Нема чого відкладати», – таки переконав. Він приїхав до хлопців, як завжди, з хлібом-сіллю: навіз продуктів. Накрили стіл. Втомлені бійці зайняли місця, а він все стояв й замислено дивився в небо. Подумали, що щось сталося вдома. «Все нормально, хлопці. Все добре. Ви сидіть. Я тут», – але так і не присів. А коли потиснув всім руки, щоб їхати, друг помітив 20-літрову каністру з пальним. «Це що?» – запитав. «Забереш мене додому», – мовив по-чоловічому сухо.
Боєць батальйону поліції «Миротворець», старший сержант Микола Фурман загинув 19 липня 2022 року внаслідок російського авіаобстрілу Слов’янська. Тепер йому назавжди 47. Клята війна не дала шансу втілити заповітну мрію: побудувати будинок і облаштувати пасіку, щоб на затишне те обійстя до них з коханою дружиною приїздили донечки з зятями і внуками, про яких так мріяв.
…Гарний, статний, у формі, працівник відділення міліції Держслужби охорони, за плечима якого була служба в морфлоті, зайшов у магазин в Маломолинцях нібито за цигарками, а насправді ж бо давно припала до душі тендітна красуня-продавчиня. «Навіть не намагайся, – попереджали його місцеві хлопці, – Валентина дуже неприступна й горда». Усмішка, яка ніколи не сходила з його обличчя, наполегливість й непідробна справжність підкорили Валю. За півтора місяця 21-річні ровесники зіграли весілля. З різницею у три роки лелека подарував щасливим закоханим двох донечок – Віку і Настю. Микола служив в окремій роті міліції особливого призначення «Беркут», Валентина працювала у сфері торгівлі. «Були на роботі подобово, – розповідає жінка. – Він заступає на чергування на добу, а я приходжу, чи навпаки. Коля чудово справлявся з малечею: і купав, і кіски заплітав, і готував, і до лікарів водив… Першим словом нашої Вікусі було «тата».
Доля загартувала чоловіка змалку. Батько помер, коли йому виповнилося 12, тож допомагав матусі з двома братиками. Молодшому тоді був лише рік. Отже змалку, як мовиться, Микола «на ти» з усіма й чоловічими, й жіночими справами. «Не було такого, чого б він не умів чи не робив, – не стримує сліз дружина. – Вільного часу у нас фактично не було, але старалися викроювати кілька днів для сімейних подорожей та відпочинку. Коля захоплювався історією і краєзнавством, тож завжди був нашим неперевершеним екскурсоводом. А ми все дивувалися, як можна стільки знати.Він завжди був душею компанії, багато жартував, а нас постійно задаровував квітами».
У 2008-му Микола Фурман вийшов на пенсію, працював у приватних охоронних структурах. А з початком АТО справжній чоловік й щирий патріот не зміг залишатися вдома. «Ну як я могла його не підтримати? – пригадує дружина. – Він багато й наполегливо тренувався… Й таки поновився на службі». У 2017 році правоохоронець був зарахований у батальйон патрульної служби поліції особливого призначення «Миротворець» ГУНП в Київській області. У його складі брав участь у бойових діях на Донеччині та Луганщині.
Ротація за ротацією… Дружина й донечки звикли, що тата подовгу не буває вдома. Проте він телефонував що-
днини. А 1 лютого 2022-го його прооперували: бронежилет й важкі бої своє зробили, варикоз спрогресував. А
16-го, попри лікарняний, викликали по тривозі. 23 лютого пригнав додому автівку, якою тоді поїхав, й взяв квиток на потяг. «Проте вночі я знову перехрестила нашу «копійку». Пригнали її вже побратими, коли його привезли», – не знають стримку сльози, хоч він завжди казав хлопцям: «Моя дружина дуже сильна».
28 квітня чоловік на три дні приїхав додому. Востаннє… А того фатального дня вперше сказав дружині, що їх обстрілювали цілу ніч. Зараз втихли. Констатував, що ненадовго. А потім вони переписувалися. Валя написала, що купили кавуна. Він відповів: «Не налягайте». Але цю фразу вона прочитала, уже коли отримала з передової телефон. Вайбер обнадійливо писав, що він у мережі, а от серце його вже не билося. Назавжди залишилося у телефонах його дівчат, які були сенсом життя, цілим всесвітом: «Добраніч», «Люблю», «Цілую», «Бережіть себе»… Вони ніколи не називали одне одного по імені, лише Котик, Сонце, Зайчик…
А на день її народження Валентині наснилося ціле поле нарцисів, її коханий, їхня автівка, щаслива сімейна вечеря. «Дякую за подарунок, рідний», – написала вона на його сторінці у Фейсбуці.
Тепер вони щодня заквітчують його могилу. «Хочеться кричати на весь світ від болю», – каже дружина. Найбільша мрія донечок – вхідний дзвінок від тата, бо він у них був найкращий, навіть дівчачі секрети спершу довіряли йому. Проте ця мрія – нездійсненна. Отака вона, пекельна ціна Перемоги.
