Їхнє подружнє життя обіцяло бути щасливим і дуже насиченим різними корисними ідеями, мріями та перспективами. Проте все перекреслила підступна війна…
Євгенія Гладир та Сергій Сімагов познайомилися у 2017 році під час акцій протесту у рідній Смілі на Черкащині. Саме жінка була ініціаторкою перекриття доріг через те, що місцева влада забула про ремонт автошляхів. «Ми почали частіше спілкуватися, знайшлося багато спільних інтересів, тем, – почала свою історію жінка. – А згодом почали жити разом. Від першого шлюбу в мене була семирічна донечка Дарина, обоє мали житло, роботу. Я вела свій сезонний бізнес».
Вам також може сподобатися
Євгенія завжди була активною, цікавилася життєдіяльністю рідного міста, рішуче засуджувала несправедливість та боролася за права громадян. У 2020 році прийняла рішення балотуватися на посаду міського голови. А Сергій очолив її виборчий штаб. А коли програли, жінка дуже важко переживала поразку. Чоловік які лишень не вигадував хитрощі, щоб її розрухати, підтримати, розвеселити – нічого не допомагало. Ні пропозиція відпочинку, подорожі, ні романтичні вечері, візити до психолога – депресія все більше затягувала Євгенію у свій фантомний чорно-білий світ.
«І тут він мені видає: «Давай розпишемося». Це стало певним переломним моментом у моїй зажурі. З того часу почали готуватися до цієї події, обговорювали вбрання, застілля, гостей… Але час йшов, я все не наважувалася визначити дату весілля. Сергій не витримав, каже: «Поїхали по магазинах». Я зібралася, сіла в машину, а він їде в інший бік. Мовляв, має ще владнати щось. Привіз у місцевий РАЦС і з усмішкою заявив, що будемо заяву подавати… Символічно, що зустрічатися ми колись почали 24 серпня, а розписалися 24 грудня», – розповідає Євгенія.
Це був кінець 2021 року. А вже 24 лютого Сергій розбудив її і повідомив страшну новину. «Він ніколи мене не будив. Що б там що не сталося. А тут – підняв і сказав, що війна. Спросоння не второпала, що він каже. Спочатку подумала, що нас обікрали… А через 15 хвилин над нашою хатою пролетіли перші ракети».
На фото: Сергій Сімагов за життя був активним громадським діячем, учасником Революції Гідності, волонтером. За бойовий шлях посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Фото з домашнього архіву.
У той страшний перший день родина залишилася вдома та моніторила всі новини. 25 лютого і Євгенія, і Сергій записалися до місцевої тероборони та допомагали споруджувати блокпости на в’їздах у місто. «На другий тиждень я стала волонтерити. У соцмережах збирала запити від наших військових і діставала все, що було їм необхідно: від трусів до бронежилетів, шоломів, берців, а згодом закуповували РЕБи, прилади нічного бачення, старлінки тощо.
Сергій вже потім зізнався, що тричі відстояв чергу до військкомату. Але не взяли через цілу купу захворювань. Він дуже хвилювався з цього приводу. Навіть образився. А на початку 2023 року отримав повістку. Зателефонували о 8-й вечора, а вже о 7-й ранку поїхав на збори. Навіть зібрати нічого толком не встигли. Тож ще посилками доправляла необхідне».
За словами Євгенії, Сергій потрапив до підрозділу, який спеціалізувався на протитанкових ракетах. Часто переїздили з місця на місце. Бувало, за 10 днів змінювали сім локацій… Але завжди давав про себе знати.
«Він ніколи не змушував мене хвилюватися. Хоч слово, хоч плюсик, картинку – хоч якось, але подасть знак, що живий. Якось телефонує: «Я заліз на грушу. Не знаю, де я. Але ти не хвилюйся. Зі мною все добре»».
Кілька разів був удома в коротких відпустках. Востаннє приїхав на два тижні перед новим, 2024 роком. Відсвяткував 27 листопада свій день народження, від дружини дізнався, що стане батьком. Навіть відчув перші поштовхи дитя, яке якраз заворушилося у жінки під серцем. «Ми навіть не припускали, що буде дівчинка. Були впевнені, що народиться син», – поділилася спогадами Євгенія.
Євгенія просила його пройти ВЛК, бо хронічні хвороби дуже загострилися. Проте він так і не послухав її…
Востаннє дружина розмовляла з чоловіком 3 січня. А коли почала телефонувати наступного дня, затим знову – тиша. «Я знала, що сталося щось непоправне. Кого не запитувала – всі ухилялися від відповіді. А 6-го приїхав його побратим і сказав: «Ти сильна. Ти витримаєш…»
Вже потім Євгенія дізналася, що того дня Сергій з побратимами поверталися з завдання. Вже були на півдорозі від нуля до пункту своєї дислокації, коли їхню машину наздогнав ворожий дрон. Від удару його та водія викинуло з машини, а один у ній згорів.
Солдата Сергія Сімагова, оператора 1-го відділення протитанкових керованих ракет, поховали 10 січня 2024 року в селі Нетеребка Корсунь-Шевченківського району, де проживає мати Сергія.
«Якось ми з ним розмовляли по телефону. Мав пригнічений настрій. І раптом сказав, що у разі чого щоб поховали його біля тата», – зізналася дружина. Жінка не змогла не виконати його волю. Тож нині він спочиває з Богом за майже сто кілометрів від Сміли.
Через три місяці після загибелі тата на світ з’явилася його донечка – схожа на нього, наче дві краплини води. Євгенія довго не могла назвати маля, бо не вигадали їй ім’я разом з Сергієм. Проте знайома розповіла, що чоловік їй наснився та попросив назвати донечку Софійкою. Так і зробили.
Євгенія не полишила волонтерство. Вона продовжує допомагати Захисникам донині. Збирає кошти, закуповує обладнання, дістає необхідні речі. Крім основного бізнесу, доглядає сад, який заклали з чоловіком. З його дбайливих рук приймалося все, що встромляв у землю… А також жінка допомагає ветеранам вирішувати проблеми з виплатами, консультує, відстоює їхні інтереси в різних інстанціях.
«Безумовно, ми всі прагнемо Перемоги, – каже Євгенія. – Але я не знаю, що вона означатиме саме для мене. Занадто багато втрачено. Залишилося чимало скорботи, яку доведеться пронести через усе життя. Життя без коханого».
