Волонтерський клуб пенсіонерів в селищі Тарутиному на Одещині почав діяти у листопаді минулого року. Очолила його Алла Буркацька. Жінці дозволили організувати роботу в частині приміщення колишнього музею, де вона облаштувала такий собі мініхаб. Спочатку за справу взялися чотири активістки, згодом все більше небайдужих долучалося до хорошої та дуже необхідної справи.
«Все почалося з плетіння невеличких килимків для наших Захисників, – каже наймолодша серед волонтерів, 56-річна Тетяна Сичевська. – Матеріал для них приносили з дому. На оголошення в газеті про те, що ми шукаємо небайдужих для роботи в центрі допомоги, почали відгукуватися жінки. Ось так, поступово, наша команда збільшилася до 24 людей, які щодня, крім неділі, плетуть, шиють, складають, пакують, виготовляють необхідне для наших бійців. Але є жінки, котрі працюють вдома: торочать речі на нитки, в’яжуть, виконують іншу необхідну роботу».
За словами Тетяни Павлівни, їхні волонтери, окрім Тарутиного, мешкають у населених пунктах Ярославець, Підгірне, Березине, Бородіно, Петрівка, Виноградівка, Вільне. Є серед них і 93-річна Валентина Марінова, яка, почувши про центр допомоги, написала туди листа з проханням передати і від неї зібрані речі і кошти. «Ми поїхали до бабусі, взяли передачу, а вона ще й виявила бажання плести шкарпетки нашим хлопцям. Досі вона, не маючи одного ока, «вив’язує» і свою маленьку, але дуже важливу Перемогу», – розповіла волонтерка.
До жіночого центру люди приносять речі, тканину, білизну, кошти, харчі, словом, збирають все, чим можуть поділитися, для ЗСУ. Волонтери щодня на зв’язку з бійцями різних підрозділів і частин. Знають, чого вони потребують, які першочергові запити.
«У нас сьогодні багато напрямків роботи, – продовжує Тетяна Сичевська. – Ми шиємо спеціальні подушечки 34 на 47, які можна закріпити на спині, на поясі й сидіти на них або лежати. Один бік робимо з тканини, яка не промокає, інший – з теплого волокна. Всередину набиваємо шерсть. Таких виробів вже нашили більше чотирьох сотень. Їх постійно замовляють хлопці».
Нещодавно у центр надійшло нове замовлення від бійців – матраци, на які можна класти поранених під час евакуації, щоб не розміщувати хлопців на холодну підлогу машини. Тож одразу почали їх шити зі старих ковдр, інших речей, які приносять люди, доставляє гуманітарка. Для ще більшої зручності до цих матраців пришивають чотири міцних ручки, щоб за потреби можна було перекласти поранених.
«Працюємо також з госпіталями Харкова, Херсона, – розповідає волонтерка. – Раніше оголосили збір простирадл, наволочок, підковдр або ж тканини, з якої вже самі шиємо необхідне. З дому ми принесли швейні машинки, а одну професійну нам подарував голова району. Зараз почали шити чохли для культ. Закупили для цих потреб двосторонній м’який фліс. А також виготовляємо необхідну тканинну форму для поранених, які проходять лікування за допомогою апарату Ілізарова. Удосконалюємо футболки, спідній одяг, щоб їх можна було зручно одягнути та зняти за допомогою липучок. У планах, за запитами військових, – шити легкі ноші для евакуації поранених. Щоб витримували до ста кілограмів…»
На фото: Жінки намагаються виконати всі замовлення наших Захисників. Фото: надане волонтерами.
Руки жіночки не опускають. За зібрані кошти, внесок небайдужих купують все, у чому є потреба для бійців: пилки, плівку, термоковдри, одноразові душі, грілки, сокири, рукавиці, ліхтарики, плити під газові балончики тощо. Окремо виготовляють окопні свічки, ремонтують для українських бійців теплі речі, які приносять люди. А також солять сало, надають продукти, з яких у місцевих школах та дитсадках печуть пироги, рогалики, інші смаколики, які також потім прямують до Захисників.
«Якось телефонуємо до хлопців, а зі слухавки чуємо: «Сюди більше не телефонуйте – лише я один вижив». Поплачемо всі й беремося до роботи ще з більшою потужністю, бо знаємо, що зупинятися не час, що задля Перемоги треба ще багато зробити. Всім нам і кожному окремо», – на завершення нашої розмови сказала Тетяна Сичевська.
