Його війна закінчилася 21 квітня 2022 року, коли в будинок, де базувався контрольно-спостережний пункт, поцілив ворожий танк. Снаряд прилетів саме в ту кімнату, куди старший лейтенант Богдан Тришневський забіг, щоб відповісти на виклик по рації…
Про військову кар’єру він мріяв ще зі школи. Навіть переважна кількість дитячих фото – у формі. Сам обирав такі костюми для позування. «Богдан добре навчався у школі, займався спортом, любив читати, малювати, вчився грати на гітарі, – поділилася спогадами мама Наталя Миколаївна. – Хоча й був сором’язливим худорлявим хлопчиком невисокого зросту, завжди впевнено і цілеспрямовано йшов до своєї мети. Коли вирішив вступати у військовий ліцей Кам’янця-Подільського, відговорили. Мовляв, спочатку закінчи одинадцять класів, а потім вже приймеш усвідомлене рішення. Але своїй мрії син не зрадив».
Вам також може сподобатися
На фото: З усіх пропонованих напрямків навчання Богдан Тришневський обрав десантні війська. Фото з домашнього архіву.
У 2015 році Богдан подав документи у Харківський авіаційний та Одеську військову академію. Проте на прохання матері – ще у кілька цивільних вишів. Пройшов у всі. Обрав Одесу.
«В Одесі був жорсткий відбір, і син дуже хвилювався, чи зможе виконати всі нормативи. Перед цим в рідних Чемерівцях багато тренувався, плавав, підтягувався, бігав… І ця його праця та наполегливість не були даремними. Із двох тисяч вступників відібрали лише 160, у тому списку був і Богдан. З усіх пропонованих напрямків навчання обрав десантні війська. Мріяв, щоб професія була пов’язана з небом», – розповіла мама.
Після закінчення академії у 2019 році Богдан Тришневський за розподілом потрапив до 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади. А перед тим як приступати до своїх прямих обов’язків, усім дали близько місяця відпустки.
«Після короткої відпустки поїхав у частину, а звідти – в зону бойових дій. Тож у серпні вже був на Донецькому напрямку. Очолив взвод. Вже пізніше один з його побратимів, якому Богдан врятував життя, поділився спогадами: «Ми всі – дорослі мужики, а тут приходить молодесенький хлопчина, зовсім дитина. Думаємо, що ж то буде… Але помилялися. Богдан був дуже потужним тактиком, грамотно читав карти, складав плани, був дуже справедливим та цілеспрямованим. Не раз, коли хтось боявся йти на завдання, йшов сам, показуючи приклад мужності. А також був людяним, розумів і підтримував кожного».
На фото: Богдан Тришневський – перший Герой, похований на Алеї Слави у Чемерівцях. Посмертно він удостоєний ордена «За мужність» ІІІ ступеня. Йому назавжди – 24 роки.
У 2020 році Богдан одружився. З Аліною познайомився в компанії товариша. Вона з Харківської області переїхала в Самар, щоб бути поближче до коханого. «20 березня було весілля, а 21-го він вже поїхав на передову, – каже Наталя Тришневська. – Ніколи не казав, коли прийде у відпустку. Ні нам з чоловіком, ні дружині. Любив робити сюрпризи.
У березні 2022 року Богдан мав йти на ротацію з передової. За кілька днів до повномасштабного вторгнення він телефонував татові, казав, що буде щось недобре. Бо бачив, як по той бік лінії протистояння ворог накопичує багато військової техніки, особового складу. Просив слідкувати за новинами та бути готовими до всього.
Син зателефонував ще вночі 24 лютого, сказав, що почалася війна. Ми ніяк не могли в це повірити. Він просив найголовніше – забрати до себе Аліну. Потім ще кілька разів писав про це. А вона змогла виїхати лише в березні».
Богдан зустрів повномасштабне вторгнення у званні старшого лейтенанта, він вже командував ротою. «Мені розповіли побратими сина, що на позиції, які були в його підпорядкуванні, рашисти боялися йти. Настільки грамотно він побудував оборону… Через це й отримав свій позивний «Бабай». Запитувала його, чому «Бабай», а він жартував, щоб усі боялися… У коротких телефонних розмовах рідних заспокоював, що все буде добре. «Мам, ти ж знаєш – я зачарований. Зі мною нічого не станеться», – говорив Наталі Миколаївні. Вірив, що йому пощастить, як і раніше.
Востаннє він набрав нас з Аліною по відеозв’язку 18 квітня. Був втомлений, але дуже щасливий: разом зі старшиною їм вдалося врятувати побратима. Тоді ж поговорив і з моєю сестрою Оксаною, з якою був дуже близький. Вона навіть у солідарність з Богданом пішла на військову службу. Був змарнілий, дуже втомлений, але ні на що не нарікав…»
21 квітня, у чистий четвер, Наталя Миколаївна з невісткою і своєю донечкою поралися по господарству, готувалися до Великодня.
«Знаєте, все з рук падало, нічого не могла робити, – каже Наталя Миколаївна. – Наче щось в душі, у серці не давало дихати, було недобре передчуття. Раз по раз писали Богдану. Чекали від нього хоча б плюсика у відповідь… Вже й паску посвятили в церкві, до родичів на свято заїхали, верталися додому. Телефон постійно дзвонив, але через поганий зв’язок нічого не могли розібрати. Коли зв’язок відновився, Аліна нарешті взяла слухавку і через кілька секунд почала кричати…»
То була його заступниця по роботі з особовим складом. Вона й повідомила жахливу новину. Проте офіційне повідомлення з частини про загибель Богдана прийшло пізніше, мали переконатися, що немає помилки. Запитували в рідних про татуювання, бо дуже постраждало обличчя. Навіть не дозволили відкривати труну. «До тату Богдан ставився дуже серйозно, вважав, що їх потрібно заслужити. До прикладу, набив на руці купол лише після понад сто стрибків з парашута», – розповіла мама.
Того дня «Бабай» з хлопцями повернулися з позиції з пораненими для евакуації. Його викликали по рації, щоб прозвітував про хід бойових дій. І він зайшов у ту кляту кімнату…
