Отець Михайло Сукмановський вже кілька десятиліть опікується дітьми з інвалідністю, допомагає їм адаптуватися до звичайного життя. Створений ним фонд «Милосердний самарянин» опікується дітьми й молоддю, які мають проблеми зі здоров’ям, допомагає їм освоїти побутові та соціальні навички. Разом із дружиною Оксаною та однодумцями створили реабілітаційно-катехетичний центр та педагогічну ферму, де діти й молодь з інвалідністю можуть здобути нові навички на сироварні та спілкуватися зі свійськими тваринами.
«Я військовий капелан, – розповідає Михайло Сукмановський. – У 2008 році повернувся з миротворчої місії в Косово. У мене тоді з’явилося багато справ. Ми звели дерев’яний храм в Золочеві, збудували парафіяльний будинок. А пізніше вирішили, що більше потрібен соціальний центр. Так незабаром з’явився реабілітаційно-катехетичний центр. І за що б ми з дружиною не бралися, ми все своє життя будуємо навколо любові до Бога та свого ближнього».
Реабалітаційно-катехетичний центр
Священник зазначає, що в усіх своїх починаннях відчуває Божу підтримку. «Бог нам дав розуміння, що ми маємо робити, якою справою зайнятися, – продовжує отець Михайло. – І Бог скерував, що ми з дружиною обрали такий шлях – допомагати дітям з інвалідністю адаптовуватися до життя. Бо хто стукає, тому відчинять, хто просить – тому подасться. Так і ми зверталися до різних людей, в різні інстанції, розповідали про наші наміри. Якось мені зателефонувала українка за походженням, яка мешкає за кордоном. Її предки були українцями, вона з родини Закревських з Полтавщини. Вона симпатизує Українській греко-католицькій церкві і запропонувала нам написати проєкт до уряду Люксембургу. Проєкт був спрямований на те, щоб навчати людей з особливими потребами, з інвалідністю, дати їм ремесло, щоб вони могли знайти своє місце в житті. Тобто щоб така людина була адаптована, соціалізована до життя у суспільстві. З допомогою цієї пані ми виграли цей грант».
Отець Михайло каже, що їхня діяльність не обмежується лише греко-католиками. «Адже Бог не ділить людей за національністю чи віросповіданням, а лише на праведників та грішників. І якщо хочеш перед Богом виглядати добрим, то роби добро, незважаючи на колір шкіри, уподобання чи здібності людини», – вважає священник.
Так завдяки отриманому гранту крок за кроком отець Михайло з дружиною втілювали свою мрію в життя. «Нам вдалося створити для дітей з інвалідністю інклюзивний центр з басейном, соляною кімнатою, сучасним спортивним майданчиком та тренажерами», – зазначає священник.
Діти з інвалідністю у реабілітаційному центрі займаються безкоштовно. Інші ж складають пожертву. Кожен знаходить тут справу до душі: малювання, свічкова майстерня, плавання. «Ми організовуємо виїзди в театр, на природу, – продовжує священник. – Отримали гранти від держави, завдяки чому маємо психолога, соціального працівника». Особлива гордість священника – команда з бочі. Це – гра з м’ячем на кріслі колісному, паралімпійський вид спорту. «Ми – чемпіони України серед молоді, – з гордістю каже отець Михайло. – І маємо амбітні плани потрапити на паралімпійські ігри».
Постійно у центрі займаються близько 25 дітей. «Але є категорія дітей, які через стан здоров’я на заняття не приходять, але ми їм допомагаємо – фінансово, памперсами. А з початком повномасштабного вторгнення росіян на нашу землю ми приймали внутрішніх переселенців. За пів року ми нагодували, вдягнули понад 3 тисячі людей. Це було дуже важко, але ми віддали всі свої зусилля, шукали кошти, харчі. І з Божою допомогою нам це вдалося», – каже священник.
Педагогічна ферма
Неподалік Золочева у селі Підгір’я отець Михайло з дружиною створили ферму, яку назвали педагогічною. «Колись ми успадкували стару школу, яку переобладнали під ферму із сироварнею. Звідси, мабуть, і назва. До того ж діти, які сюди приїжджають, вчаться доглядати за тваринами, варити сир, пекти хліб. І якщо у їхньому житті виникне кризова ситуація, наприклад, залишаться без опікунів, то вони зможуть дати собі раду в житті. Наша педагогічна ферма – це хороший приклад соціальної праці – показати, що потрібно дбати про людей з інвалідністю, бо, на мій погляд, це найбільш незахищена верства населення. Їх потрібно не жаліти, а любити, поважати і сприймати як повноцінних членів суспільства», – переконаний Михайло Сукмановський.
«Ми докладаємо усіх зусиль, щоб діти з інвалідністю не почувалися непотрібними, ущемленими. Вірю, що Бог допомагає нашій праці і привертає увагу усіх небайдужих людей», – переконаний отець Михайло Сукмановський.
На фермі працевлаштували кількох людей із села. Працює тут переселенка та Василько – молодий чоловік з інвалідністю. Отець Михайло з дружиною теж працюють на фермі та ведуть контроль за працею на фермі та сироварні. На сироварні варять різноманітні сири: сулугуні, сулугуні копчений, камамбер, будз, гауду з базиліком, лавандою, пажитником, часником, рікоту, на подобу пармезана. Це екологічно чистий продукт. «Хочемо виготовити сертифікат, який би підтверджував наше крафтове виробництво. За день переробляємо до 800 літрів молока, яке приймаємо від людей. Але проблема у тому, що люди все менше корів тримають», – ділиться планами священник.
Проте на досягнутиму подружжя Сукмановських не збирається зупинятися. У планах – залучити більше людей з інвалідністю до роботи на фермі. А також приймати на фермі військовослужбовців, які потребують реабілітації та відпочинку, та їхні родини. «І ми досягнемо усіх своїх задумів, – переконаний священник. – Бо усе – в руках Божих».
