Вибухи, паніка, хаос. Небажання вірити новинам, якими, мов чорними воронами в чистім небі, рясніли всі пабліки й чати. Набирання номерів найближчих. Черги. До банкоматів. Аптек. Магазинів. Нотаріальних контор. Військкоматів. Переповнені митниці. Полиці стрімко порожніли. Нотаріуси не встигали виписувати доручення на вивезення дітей за кордон, яких тати відправляли туди з дружинами. На кілька днів. «Допоки вляжеться». Гарячі обійми прощань «ненадовго». Нашвидкуручне збирання наплічників, документів, валіз. На кілька тижнів покидання рідної домівки – поїздка дорогами смерті в невідомість й незламна віра в швидке повернення, бо там залишилося все до глибини кісток рідне, роками нажите. Гостинне й жертовне приймання нажаханих війною українців з уже прифронтових територій в своїх домівка, в приміщеннях, що лишилися від батьків, в садочках, школах, куди масово зносили постіль, засоби гігієни, продукти. Чергування на вокзалах з гарячими перекусами для тих, хто їде далі. Створення територіальних оборон, волонтерських осередків.
Отой путінський план за три дні «асвабадіть» нас й підім’яти під себе потужно об’єднав українців, сповнив нечуваною ненавистю до того, хто так підступно ховався під маскою брата, вщерть наситив справедливою одвічною дідо-прадідівською жагою до вільнолюбства. Отой фатальний світанок, коли восьмирічна війна, що вуалювалася під АТО й ООС, як перестояний чиряк, прорвала повномасштабним вторгненням, назавжди розділив життя кожнісінької вкраїнської родини на «до війни» і «після Перемоги». В жодного з нас вже ніколи не буде, як було до 24 лютого 2022 року.
Вам також може сподобатися
Вони не взяли нас ні за три дні, ні за три місяці, ні навіть за три роки. Вони не очікували від нас такого нечуваного протистояння, що ним захоплюється світ.
Вже 48 місяців тягнеться безкінечний отой кривавий ненажерний світанок війни, сповнений жорстоких боїв, сотень тисяч непоправних втрат, мільйонних міграцій, руйнацій і спопеління цілих міст, прицільних прильотів по житлових будинках, сатанинських знущань над цивільним населенням, жорстоких катувань дітей і жінок. За своїми абсурдністю, зухвалістю, цинізмом, звірством, непорядністю, недотриманням найелементарніших правил «асвабаждєніє» давно вийшло за межі навіть найжорстокішої війни…
48 місяців пекельного болю, що ніколи не зашрамується. 48 місяців незламного спротиву, що не зітреться в пам’яті прийдешніх поколінь. Чотири роки страшезних втрат, що відлунюватиме десятиліттями. Чотири роки доблесних подвигів, що гордо гримітимуть століттями.
П’ятий лютий хочеться проснутись
Вони настільки нас бояться, що вбивають наших дітей. Минулорічного 27 жовтня генеральний прокурор Руслан Кравченко заявив, що від початку повномасштабної війни в Україні росія вбила 661 дитину; поранила 2 203 дитини; зруйнувала чи пошкодила понад 4 500 шкіл, дитсадків та 1 294 лікарні; викрала і депортувала понад 19 тисяч українських дітей; здійснила щонайменше 23 випадки сексуального насильства проти дітей… Але від початку повномасштабного вторгнення Україні вдалося повернути додому дві тисячі дітей, які перебували на тимчасово окупованих територіях або були вивезені до росії. Але українські діти гордо заявляють про себе на спортивних, модельних, мистецьких світових подіумах. Попри війну. З війною все сильніше.
У нас майорять кладовища сотнями-тисячами прапорів, що огортають душі тих, завдяки кому живемо й маємо український паспорт. Але в нас з колисок зростають справжні непоборні козаки й козачки, яким прищеплюють гордість батьківсько-дідівської слави хвилинами мовчання, низкою потрібних патріотичних заходів.
В нас спортсмени відмовляються від медалей заради святої пам’яті колег, яких вбила клята русня.
Нас, користуючись примхами неабияких цьогорічних морозів, в рази потужніше атакували відморозки, прицільно гатячи в об’єкти енергетики. А ми виходили з холодних і темних квартир й влаштовували знайомства з сусідами і готували їжу на вогні, а ще співали патріотичних пісень.
У 2025 році в Україні зафіксували найбільшу кількість жертв серед цивільних: 2 514 загиблих та 12 142 поранених. Загальна кількість загиблих і поранених цивільних у 2025 році була на 31 відсоток вищою, ніж у 2024 році (2 088 загиблих, 9 138 поранених), і на 70 відсотків вищою, ніж у 2023 році (1 974 загиблих, 6 651 поранений). Переважну більшість жертв серед цивільних осіб у 2025 році зафіксовано на підконтрольній уряду України території внаслідок атак, здійснених російськими збройними силами (97 відсотків 2 395 загиблих і 11 751 поранений). В ООН також зазначили, що 63 відсотки усіх втрат у 2025 році сталося у прифронтових районах.
За даними Євростату, станом на 30 листопада 2025 року кількість громадян, які виїхали з України після початку повномасштабної війни й отримали статус тимчасового захисту в ЄС, становила загалом 4,33 мільйона осіб. Втім, багато з них допомагають з-за кордону: донатами, організацією й доставкою потрібних речей, провізії, амуніції, багато навіть примудрилися об’єднати іноземців, аби плести сітки чи заливати окопні свічки.
П’ятий лютий триває важка, виснажлива битва, результат якої залежить не лише від нашої зорганізованості й згуртованості, від подій на передовій, а й суттєво від рішень, що приймаються переважно у Вашингтоні, Брюсселі, Берліні, Лондоні, Парижі… Україна опинилася між російським диктатором, який прагне підкорити її, та американським президентом, чия прихильність коливається залежно від його політичного настрою та бізнесових інстинктів.
Нас підставляли й відмовлялися допомагати, проте: у 2025 році Європа на 67 відсотків збільшила військову допомогу Україні. А підтримка від США обвалилася на 99 відсотків.
Прогнози на 2026 рік оптимістичні завдяки новому фонду ЄС Ukraine Support Fund, що профінансує 90 млрд євро. З них 60 млрд підуть саме на підтримку української оборонної індустрії, що дозволить Україні ставати автономнішою у виробництві зброї. Японія має намір приєднатися до ініціативи НАТО, яка дозволяє постачати Україні боєприпаси, техніку та інші засоби американського виробництва.
Значна допомога Україні також надходить від численних приватних організацій та осіб. Як і під час громадянської війни в Іспанії, іноземці з різних країн, які бажають допомогти українській армії, воюють в інтернаціональних бригадах, і багато країн надають їй зброю, техніку і військову підготовку.
У них вдосталь гарматного м’яса
Зараз росія окупує приблизно 18 відсотків території України, включно з Кримом. За останні три роки ця цифра майже не змінилася, незважаючи на безперервні російські атаки з приголомшливими втратами. Але майже дві сотні військових загиблими та важко пораненими росія втрачає за один кілометр окупованої української території, в середньому понад тисячу солдатів щодня. росія, бачте, має вдосталь гарматного м’яса. Українська стійкість і винахідливість компенсували те, чого не змогла досягти західна нерішучість, аналізує Богдан Нагайло, український журналіст, політичний аналітик. Не отримуючи від Заходу далекобійної зброї, Київ створив власні ракети і дрони, які тепер уражають аеродроми, склади боєприпасів і нафтопереробні заводи в глибині росії.
«путін вже не говорить, як у 2022 році, про необхідність «зупинити розширення НАТО», «захистити російськомовних» і «денацифікувати» Україну. Тепер він відкрито говорить про головну, безсоромно імперіалістичну мету росії – повернути свої «історичні землі, – веде далі Богдан Нагайло у своєму матеріалі, опублікованому у «Kyiv Post». – Будь-яка угода, яка винагородить російську агресію територіальними надбаннями, створить катастрофічний прецедент. Переділ території силою стане життєздатною стратегією, а не немислимим злочином. Усі питання про провину росії за агресію, воєнні злочини, руйнування, страждання та переміщення, які вона спричинила, будуть приховані під килимом, розстеленим поступливою адміністрацією Трампа. Так само й питання про репарації за величезні збитки, завдані росією.
Україна швидко наростила свою оборонну промисловість. Її військові засвоїли жорстокі уроки, адаптувалися і стали потужною силою, з якою слід рахуватися, – потенційною першою лінією оборони Європи.
Тим часом дедалі помітнішою стає вразливість москви: економіка, яку дестабілізують санкції та мілітаризація; втрата енергетичних ринків та удари України по енергетичній інфраструктурі; втрати в живій силі, які перевищують 1,2 мільйона, з них 325 000 загиблими; вичерпання запасів військової техніки радянських часів. Питання полягає в тому, чи залишаться ці структурні слабкості та дедалі більші економічні труднощі керованими до того, як Україна вичерпає свої військові ресурси та запаси.
Найважливіший урок цих чотирьох років: поступова, дозована підтримка продовжує конфлікти та збільшує витрати. Україна постійно просить про надання засобів. Західні країни надали їй важливі засоби, але в обмежених кількостях і з жорсткими обмеженнями застосування. Затримка допомоги робить її недостатньою. Цикл повторюється.
Якби в березні 2022 року Україна отримала те, що вона нарешті отримала в 2024-му – ракети ATACMS, винищувачі F-16, далекобійну зброю, – ця війна виглядала б зовсім інакше. Можливо, вона вже б закінчилася. Майже напевно, вона була б коротшою. Відсутність адекватної реакції на захоплення Криму росією в 2014 році уможливила вторгнення 2022 року. Недостатня підтримка в 2022 році продовжила війну до 2026 року. Схема очевидна: слабкість провокує агресію».
…Так. В нас багато недосконалостей. Внутрішніх, як мовиться, сімейних. Через які може видатися, що в нас понизився градус патріотизму, що так зашкалив того кривавого світанку. Але ні. Ми просто стали менш емоційні. Навчилися використовувати вчинки замість слів. Все більше хочеться мовчати. Війна. Хоч все більше потрібно діяти. Для Перемоги. Бо українці можуть стати й стають навколішки тільки перед своїми Героями.
