У п’ятницю, 6 березня, додому з російського полону повернулися дев’ятеро захисників з Хмельницької області, серед – них Валерій Семенюк, який провів у неволі більш як два роки. Про це журналістам сайту «Є ye.ua» розповіла дружина захисника Вікторія Семенюк.
Валерій родом із Красилівщини, проте разом із сім’єю проживав у селі Мацьківці Хмельницької громади. Його шлях у війську розпочався у 2023 році. Під час виконання одного із бойових завдань 26 січня 2024 року у селі Терни на Лиманському напрямку зв’язок із ним обірвався.
Вам також може сподобатися
Перші пів року про долю Валерія не було жодної офіційної інформації. Лише згодом Червоний Хрест підтвердив статус полоненого. Для Вікторії ці два роки та один місяць стали часом виснажливого чекання та боротьби.
Перше фото чоловіка за довгий час вона побачила лише тоді, коли російська сторона опублікувала «список тисячі» на обмін, на той момент Валерій був у неволі вже рік і вісім місяців.
За час полону Вікторія отримала від чоловіка лише три листи. Водночас побратими, які звільнилися раніше, розповідали, що з усіх листів, які вона надсилала, до Валерія дійшло лише п’ять.
Близько 12:00 дня 6 березня на телефон Вікторії прийшло сповіщення із застосунку «Дія»: «Семенюк Валерій Олександрович звільнений з полону. Очікуйте на дзвінок захисника найближчим часом». «Я не повірила, коли отримала повідомлення. Це був шок. Я перевіряла інформацію декілька разів. Мені треба було побачити фото чи відео, щоб переконатися, що це точно він. І я таки його розгледіла у світлинах і тоді точно впевнилась, що коханий вдома», – каже Вікторія.
Жінка зізнається, що впізнала чоловіка миттєво, хоча він дуже сильно схуд. Тепер вона чекає першої можливості, аби поїхати до коханого та вперше за два роки обійняти його.
Вдома на Валерія чекають двоє маленьких дітей. Сину 6 років, цієї осені він піде до школи, тепер батько поведе сина в перший клас. Молодшій донечці скоро виповниться чотири. Батько востаннє її бачив у листопаді 2023 року, коли приїжджав у крайню відпустку, тоді дівчинці було трохи більше як рік.
Упродовж цих двох років Вікторія Семенюк брала участь в усіх можливих акціях на підтримку військовополонених і безвісти зниклих. «Я буду продовжувати виходити на акції й надалі. Я розумію цей біль, розумію, як це стояти й чекати бодай звістки. Я буду з дівчатами, бо не всі наші ще вдома», – каже жінка.
Валерію Семенюку невдовзі виповниться 30 років. Попереду його чекає реабілітація та довгий шлях відновлення, але головне – він вдома.
Ольга КОЦУПЕЙ.
