З пелюшок закохана у творчість, Галина Русняк змалку наполегливо опановувала у рідній Долині, що на Івано-Франківщині, ще й різні галузі мистецтва: займалася танцями, музикою. А перший стібок хрестиком зробила під батьковим керівництвом у шість років. Й досі пам’ятає ту, як нині вже називає, незграбну маленьку подушку з вишитим коричнево-бежевим геометричним орнаментом із ниток розторочених светрів. У дорослому житті, попри щільний робочий графік на відповідальному шляху до затребуваного знаного економіста, догляд дітей, побут, господарку, збагнула: вихідні, вечори і ночі людині даються для занять до душі. Тож одна за одною з-під талановитих рук майстрині-самобутниці з’являлися на світ вишивані картини, пейзажі, портрети. Коли їм, обрамленим у дерево й скло, стало тісно в просторій домівці, вирішила дещо змінити хобі. Взялася вишивати бісером. Утім й таким картинам потрібно було десь тиснутися.
«Я наділа зроблений нашою бабусею гердан, – зателефонувала до неї у Львів 11 років тому сестра із Болграду Оксана Кілафли. – Стільки компліментів назбирала! Ти ж працюєш із бісером. Не хочеш спробувати?».
«Перший мій гердан був приблизно таким самим, як і та подушка, – зізнається Галина Русняк, адже надто прискіпливо ставиться до своїх виробів. – Утім, Оксана примудрилася його продати, а мене – надихнути. Посипалися замовлення. А власне процес виготовлення герданів полонив настільки, що полишити цю творчість ну точно не змогла б».
Не один благодійний ярмарок провели небайдужі українки
Уже давно роботи цієї щирої патріотки користуються популярністю не лише в Україні, а й за кордоном. На її фейсбук-сторінці «Пташина» жінки замовляють й надихаються неймовірною красою. А з початку повномасштабного вторгнення сотворена її напрочуд талановитими руками й надиктована небайдужим серцем краса наближає Перемогу. «Якщо це благодійник ярмарок, – розповідає постійна учасниця таких заходів в Україні й у Данії, – то собі з виручених коштів залишаю виключно за матеріали. А ви ж розумієте, що у виробі ручної роботи найбільше й цінується власне робота. Якщо долучаюся до організаторів зборів – віддаю виріб для лотереї абсолютно безкоштовно. Бо найголовніше зараз – Перемога. Знаєте, нещодавно, відпочиваючи в Італії, піймала себе на думці: як добре живеться італійцям. Як нам колись, коли війни не було. Так хочеться повернутися у тодішній стан душі, до війни. Так мріється, щоби свідомість кожного українця не ламала, не випробовувала війна. Щоб не боялася наша дітвора. Щоб всі ми жили, вдихаючи на повні груди, свобідного переможного повітря».
Кожна майстриня радіє, коли бачить свої роботи на людях
…Галина змалку мріяла жити у Львові: місті, як його називає, шляхетності, коралів, вишиванок і вистав. Бачила себе виключно в білому халаті зі стетоскопом. Примхлива доля втілила не все. Оскільки гаряче серце привело до вінця у шістнадцять, швидко порадувавши народженням першої донечки, а навчання у медичному виші вимагало виключно денного стаціонару – пішла бухгалтерською стезею. Хоч не приховує: й досі мариться власний образ в білому халаті. З прибиральниці на заводі залізобетонних виробів у рідному містечку дослужилася до фінансового директора. Коли ж потужна консалтингова компанія запросила до Львова, не вагалася – місто мрії ж. Поїхали з матусею і обидві донечки: Оксана й на п’ять років молодша Дарина.
Нині пані Галина полишила бухгалтерію й веде бізнес у фінансовій сфері. «Бухгалтерія – мій фах, – каже справжня професіоналка своєї справи, – але не стан душі. Таки треба вступати до того вишу, куди хочеться, куди тягне, а не куди є можливість. Вірите, я настільки не бухгалтер за покликанням, що навіть не знаю, скільки герданів уже сплела. Картин маю приблизно з шість десятків. Продати їх, творіння понад двох десятиліть, не можу, хоч є покупці. Був і такий, що оптом хотів забрати. Вже гадаю, може, ці картини на шопери переробити. Їх я також не продам, утім носитиму. Я, як і кожен митець, прагну, щоб мої вироби тішили людей. Пишаюся і неймовірно радію, коли бачу свої вироби на українках, надто – у Болграді».
«Так мріється, щоби свідомість кожного українця не ламала, не випробовувала війна. Щоб не боялася наша дітвора. Щоб всі ми жили, вдихаючи на повні груди свобідного переможного повітря», – каже майстриня і волонтерка Галина Русняк.
Якщо колись майстриня малювала власні ескізи чи використовувала журнальні, то зараз замовляє. Повтор можливий, зізнається, лише на замовлення. Душа ж вимагає чогось іншого, нового. Процес герданоплетіння львів’янка порівнює із медитацією, потужним релаксом. Тоді, зізнається, як в іншому вимірі: нічого не чуєш й не бачиш. На народження одного шедевра йде від трьох до шести днів. Першим поціновувачем і критиком готового виробу незмінно є коханий. «Тарас завжди захоплюється моїми роботами. І це надихає», – зізнається жінка. Донечки давно живуть окремо. Тішиться бабуся дев’ятирічним Максимом й шестирічним Олексієм. «Це у них Господь втілив мою мрію про сина», – переконана. І саме задля них, аби зростали під переможним небом України, аби не довелося їхньому поколінню боронити рідну землю від зухвалого ворога, ця тендітна й мужня, емоційна й вольова, рішуча й ніжна берегиня активно долучилася до допомоги ЗСУ, а отже – до наближення найголовнішого – Перемоги!
