Вербна неділя не має конкретної дати, святкується за тиждень перед Великоднем. Цього року і Великдень, і Вербну неділю християни західного та східного обрядів святкують разом. «Вхід Господній в Єрусалим – одне з дванадцяти найбільших свят, – кажуть у пресслужбі Православної Церкви України. – Цього дня ми згадуємо євангельську подію, коли Господь входив у Єрусалим, а люди прославляли Його, тримаючи в руках пальмове віття. Зелене віття, і зокрема пальмове, було символом перемоги, так зустрічали правителів після переможної битви, а також нагороджували тих, хто здійснив героїчний подвиг. У нас популярна назва цього свята – Вербна, або Квітна неділя. Бо замість листя екзотичної для нашого регіону пальми люди освячують гілочки верби, яка зазвичай квітне в цей час. Освячення зеленого віття – це символ перемоги Христа над смертю, прославлення тієї великої добровільної жертви, яку Він звершив заради нашого спасіння. Це свято завершує піст святої Чотиридесятниці й одночасно розпочинає суворий піст Страсного тижня. Вхід Господній в Єрусалим – це свято радості, але водночас воно розпочинає і Страсну седмицю – особливий період, який нагадує про найбільш важливі події у справі нашого спасіння».
Ця подія описана в усіх чотирьох Євангеліях – від Матвія, Марка, Луки та Івана. Напередодні свого в’їзду в Єрусалим, у суботу, Ісус вчинив диво і воскресив свого друга, праведного Лазаря. Й тепер у календарі Православної церкви субота перед Вербною неділею називається Лазаревою. А вже в неділю Христос наказав своїм учням привести молодого віслюка і в’їхав на ньому в Єрусалим. Євангелісти описують це дійство як величне і пишне свято. Шлях Спасителя люди встеляли своїм одягом та пальмовим листям. Така урочиста зустріч була зумовлена тим, що в Єрусалимі вже дізналися про дива, які творив Ісус, наприклад, воскресіння Лазаря.
Вам також може сподобатися
Перші письмові згадки саме про «Недільний день пальм» належать до кінця VII століття, а перша згадка про Вербну неділю зустрічається в «Ізборнику Святослава» 1073 року.
Освячені вербові гілки зберігають до наступного року
Й сьогодні цього дня люди несуть у храми на освячення вербові гілки. «Ми несемо вербу як символ життя, – каже священник Православної Церкви України з Тернопільщини Олексій Філюк. – Бо Христос є символом нашого життя. Як колись люди з пальмовим віттям вітали Ісуса, так ми сьогодні вербою згадуємо Христа. В Біблії не описані вербові гілки. Але йдеться про те, що несли гілки пальмові, знімали з себе одяг, клали під ноги Христу, який входив в Єрусалим».
Загалом звичай освячення пальм (вербових гілок, квітучих галузок тощо) з’явився у ХІ столітті. Вірні зберігають їх цілий рік. А наступного року цими гілками наші предки розпалювали піч, у якій випікали паски. Також саме освяченою вербою уперше навесні виганяли на пасовисько худобу — господарі намагались поляскати гілочками по кожній тварині, щоб наділити її міцним здоров’ям і плідністю. У Римо-Католицькій Церкві існує традиція, коли вербні гілочки спалюють, а попіл використовують для посипання голів у Попільну середу, якою розпочинається Великий піст.
Колись в Україні господарі, повертаючись з церкви з освяченою вербою, до хати не заходили, а одразу садили на городі по кілька гілок або в полі: «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток». Решту гілочок, що залишилися, несли до хати і ставили біля образів, щоб охороняли хату від злих сил.
Переплелися традиції християнські і дохристиянські
Цікаво, що Вербну неділю наші предки святкували ще у дохристиянські часи, за часів Трипільської культури. Тоді її називали також Квітною, або Шутковою. Тоді це було пов’язано з розквітом природи, весною, пробудженням, оновленням. Верба є символічним деревом в українській культурі. Наші предки вірили, що на вербі перепочивають душі і добрі духи, а значить її гілки приносять у дім світлу енергетику та щастя. Навесні, коли ночі ще прохолодні, але вдень вже припікає сонце, її кора набирається соком, а гілочки розпускають бруньки. Тож верба символізує силу та родючість матері-природи. Били одне одного гілочками верби – щоб передати її сили людям та тваринам.
