Під час виконання бойового завдання 13 лютого 2024 року на Бахмутському напрямку військовий потрапив у полон. За весь час перебування в неволі Андрій не мав змоги зв’язатися з рідними.
Після двох років російського полону додому повернувся військовий із Хмельниччини Андрій Меджибіжський. Його звільнили під час обміну 5 березня 2026 року. Про це журналістам сайту «Сімейної газети» розповіла двоюрідна сестра захисника Анастасія Ясинчук.
Вам також може сподобатися
Андрій Меджибіжський народився 20 вересня 1990 року. Він родом із села Веснянка. У цивільному житті працював на різних роботах, також їздив на заробітки за кордон. До лав Збройних Сил України долучився у 2023 році. Служив у 17-й окремій танковій бригаді.
Під час виконання бойового завдання 13 лютого 2024 року поблизу Іванівського на Бахмутському напрямку військовий потрапив у полон.
«Сповіщення про те, що він зник, нам принесли через два дні – 15 лютого 2024 року. Але про те, що Андрій саме у полоні, ми дізналися лише приблизно за три місяці. Згодом ворожа сторона підтвердила це документально. Ми шукали його всюди, ходили на всі мирні акції у Старокостянтинові, спілкувалися з хлопцями, які поверталися з полону. Один із побратимів, Віталій, підтвердив, що сидів із нашим Андрієм в одній камері», – пригадує Анастасія Ясинчук.
За весь час перебування в неволі Андрій не мав змоги зв’язатися з рідними. Єдиною звісткою стало випадкове фото, яке з’явилося в мережі наприкінці літа 2024 року. Рідні впізнали його серед десятків інших полонених.
«Їх там було дуже багато, всі в однакових темних футболках… Тоді писали, що планується великий обмін, але його так і не обміняли. Це був єдиний раз, коли ми побачили Андрія», – каже сестра.
5 березня дружина військового, яка проживає у Хмельницькому, отримала довгоочікуване повідомлення про обмін. Після звістки про обмін рідні намагалися знайти бодай якесь підтвердження, що Андрій справді серед звільнених.
«Ми шукали його на відео, на фото – але ніде не бачили. Тому попросили знайому, яка поїхала на обмін, знайти Андрія. Вона зустріла його і зробила фото. Він змінився… але очі залишилися ті самі», – розповідає Анастасія.
Того ж дня Андрій уперше за два роки зміг зателефонувати рідним.
«Учора ми цілий день були на телефонах. Ніхто нічого не міг робити, бо усіх переповнювали емоції. Хотілося розповісти про це всьому світу. Це найкращий подарунок на свята, який тільки можна уявити. Він увечері зателефонував, поговорили зовсім трішки. Сказав, що попереду реабілітація – можливо місяць, а може й більше. Але для нас головне, що він уже тут, на рідній землі», – розповідає Анастасія.
Ольга КОЦУПЕЙ.
