Проблема безпритульних тварин завжди була актуальною і водночас болючою. Хтось воліє не бачити і не чути про котів і собак, які ходять вулицями, зазираючи у вічі і тихо сподіваючись на допомогу. А хтось може викинути домашнього улюбленця, який набрид. Повномасштабна війна лише посилила проблему: часто люди, втікаючи від війни, залишають чотирилапих друзів напризволяще. А хтось з улюбленців втратив господарів і залишився засмучений і розгублений. Саме таким тваринам приходять на допомогу люди з великим серцем і доброю душею – зоозахисники. Для такої гуманної місії об’єдналися небайдужі мешканці Білої Церкви на Київщині ще у 2019-му. Відтоді розпочинається історія благодійного фонду «Безпритульний світ» (Homeless World). Метою команди була допомога тваринам, які зазнали жорстокого поводження, яких викинули і зрадили. Сьогодні ж здебільшого зосередилися на порятунку та реабілітації тварин, евакуйованих з прифронтових та окупованих територій.
«Ідея створення фонду виникла у моєї матері, – розповідає керівник фонду Олексій Журба. – Вона була головним рушійним фактором і брала на себе всю відповідальність: прибирання, дозвільні питання, а найголовніше – порятунок».
Вам також може сподобатися
Спершу базувалися у двокімнатній квартирі мами Олексія. «Ми там рятували, виходжували та реабілітували тварин. Після чого намагалися прилаштувати їх у нові родини. Ті, кому не знайшли сім’ї, залишаються з нами довічно», – продовжує Олексій.
«Хтось займався пораненими людьми, хтось військовими, а ми – тваринами»
«З початком повномасштабного вторгнення наш фонд кардинально змінив свою діяльність, – згадує зооволонтер. – Вся Біла Церква втікала на захід країни, а наші старі буси йшли проти величезної евакуаційної колони, щоб рятувати тварин, які залишилися. Ми почали працювати у комплексі з усіма: МНС, Службою безпеки, військовими, медиками, госпітальєрами. Хтось займався пораненими людьми, хтось військовими, а ми – тваринами. Ми вчилися на власних помилках, працювали, незважаючи на обмаль палива, відсутність грантів та падіння донатів (люди евакуювалися, і їм було не до того). Це був період, коли ми дійсно зрозуміли, що таке – починати з нічого».
Сьогодні в центрі фонду постійно перебуває понад 700 собак і котів. А за час повномасштабної війни через руки волонтерів пройшли вже понад дві тисячі тварин.
Попри велику війну, зооволонтери не відмовилися від основної своєї стратегії: жодну тварину після лікування і реабілітації не залишають на вулиці. «Після евакуації, лікування та реабілітації тварини залишаються з нами, і ми максимально залучаємо фотографів, блогерів та мережі для розповсюдження їхніх даних, – пояснює Олексій Журба. – Усі тварини проходять стерилізацію, вакцинацію, чипування».
Кожній тварині намагаються знайти родину – найкращих і найдобріших господарів. Віддають тварин не абикому – майбутнім господарям та тваринам дають період адаптації. «Ми надаємо можливість тимчасового сімейного проживання, підписуємо договір опікунства на два тижні, щоб перевірити, як тварина адаптується, – пояснює Олексій. – Опісля ми два-три місяці стежимо за долею тварини. Нам дуже приємно, що люди не забувають нас і діляться фотографіями тварин, яких колись прилаштували».
«Кожне життя – це окрема книжка, повна болю і неймовірної сили духу»
Історій врятованих тварин працівники фонду можуть розповісти безліч. «Розповім про двох наших підопічних, не про тих, в кого вже хепіенд, а хто досі чекає на це…» – продовжує Олексій Журба.
Анастасій – символ незламності. Це вуличний пес, який потрапив під машину. Його життя ледь не обірвалося. До зооволонтерів потрапив зі складним переломом тазу. «Ми звернулися по допомогу, і люди відгукнулися. Вже за тиждень йому провели остеосинтез, – каже пан Олексій. – Це була важка робота, дні під крапельницями, тривала реабілітація.Але ви знаєте, що найголовніше? Вже за два тижні цей пес піднявся на лапи! Ви тільки уявіть цю силу духу! Він витримав усе і став для нас символом того, що після найтемнішої ночі обов’язково буде світанок. Він досі чекає на свою людину…»
Багіра – ціна виживання. «Багіра –стара вівчарка, яку ми евакуювали з Чорнобаївки. Невідомо, скільки часу вона провела у прифронтовій зоні абсолютно сама, виживаючи, як могла. Її тіло було виснажене до межі – кістки та кожух з шерстю. Ребра й досі проступають. Фізична травма виживання обернулася хронічними проблемами з печінкою та шлунково-кишковим трактом. Тепер її життя підтримується виключно лікувальним кормом. І це – щоденна медична необхідність, а не дієта на кілька тижнів. І вона така не єдина, лише за останні тижні додалося п’ять собак з особливими потребами в харчуванні. Ми боремося, щоб вони проживали свої останні роки гідно, без болю, і віримо, що можуть знайтися люди, які забезпечать обійми на старість».
Сьогодні робота фонду сконцентрована на Херсонщині, де команда проводить масштабну евакуацію з найгарячіших точок області. Також фонд тісно співпрацює з Європою: європейськими організаціями, волонтерами та фізичними особами з Норвегії, Британії, Німеччини, Чехії, Польщі, Франції та інших країн. «Вони донатять не лише гроші, а й техніку, автомобілі (які виконують завдання на передовій), речі та корм, – каже Олексій. – Ми завжди відкриті, щоб наші друзі бачили, куди саме йде гуманітарна допомога, і вони задоволені результатом».
Волонтером може стати кожен
«Ми постійно залучаємо волонтерів, небайдужих людей, школи, громади, – розповідає зооволонтер. – Хтось вичісує, вигулює тварин. Хтось приносить їжу, ліки чи перераховує донати. Найкраще працює особистий зв’язок: історія конкретної врятованої тварини надихає більше, ніж будь-які гасла».
Щоб допомогти фонду, не обов’язково потрібні кошти. Можна просто прочитати допис у соцмережах і написати відгук чи поширити його. Це допоможе донести інформацію до більшої аудиторії. Також потребують працівників – водіїв, ветлікарів, доглядальників, прибиральників, кінологів тощо. А нещодавно у фонді оголосили про формування волонтерської бригади для вигулу тварин. «Ми не запрошуємо «погуляти з песиком» – ми запрошуємо долучитися до підтримки та реабілітації тварин-заручників війни, – йдеться на фейсбук-сторінці фонду. – Вони – не просто собаки, які шукають дім. Вони – ті, хто вижив під обстрілами, зазнав голоду, ховався по підвалах чи стискався від страху, очікуючи чергового удару. Вони – ті, що знали лише біль і страх, знедолені, травмовані, ті, хто знову вчиться довіряти людині. Сьогодні їм потрібне найпростіше – спокійна, тиха прогулянка поруч із людиною, яка не кричить, не смикає, не лякає, а приділяє всю увагу саме тварині. Повільно. З повагою. Зі співчуттям та любов’ю до тварин».
