Він має дуже потужного ангела-охоронця, адже вирвати, здавалося б, з неминучих лап смерті могло лише диво… Відколи волинянин Орест Бабій вперше одягнув форму, проходячи строкову службу, відтоді вона стала його способом життя.
Він народився в селі Бегета, що у Володимирівському районі на Волині. Має старшого брата та молодшу сестру. Після здобуття фаху інженера-механіка сільськогосподарської продукції у Львівському національному аграрному університеті рік проходив строкову службу в аеромобільних військах 25 окремої повітряно-десантної бригади. А як повернувся додому, у 2008 році військову форму вирішив змінити на поліцейську. Починав інспектором патрульно-постової служби, а з 2015 по 2019 роки був у складі групи затримання поліції охорони. Коли ж довідався про оголошений конкурс на посаду поліцейського офіцера громади, взяв у ньому участь та переміг. Стежив за порядком у своїй рідній Зимнівській сільській громаді.
З початком війни на сході України Орест не раз брав участь в АТО, операціях об’єднаних сил (ООС). Загалом мав п’ять ротацій на Донеччині: у Слов’янську, Краматорську, Кураховому, Добропіллі.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, все частіше замислювався над тим, щоб долучитися до війська. І в серпні того ж року став до лав ЗСУ. Перші три місяці служив при військкоматі, проте робота в тилу – не для мене. Закінчив офіцерські курси в Одесі і 20 лютого 2023 року за розподілом потрапив у 14 окрему механізовану бригаду на посаду командира взводу. Через чотири дні вже був «на нулі» на Куп’янському напрямку Харківщини. У травні того ж року отримав наказ відбити спостережний пункт в районі населеного пункту Масютівка, який захопив ворог. Разом зі своїми бійцями ми виконали завдання і продовжували тримати оборону. Як не намагалися окупанти нас звідти вибити – нічого не вдавалося. Через десять днів ворог вирішив зайти з флангу. Там прорвав оборону та наближався до нашої позиції. Щоб рашистам не дістався наш бойовий планшет з важливою інформацією, я вирішив винести його. Але прилетіла міна…» – поділився своїм останнім завданням Захисник.
Ореста лікарі рятували і збирали, як-то кажуть, по шматках. Пробиті дві легені, пошкоджені осколками інші внутрішні органи, рука і нога висіли лише на шкірі…
«Сім місяців був повністю лежачим, – розповідає Орест. – Коли син вперше мене побачив таким, то сказав, що його тато – термінатор. Але дякуючи Богу, професійним лікарям та неймовірній підтримці рідних і близьких, я не лише вижив: вдалося навіть зберегти руку і ногу. Півтора року витратив на лікування та реабілітацію у шпиталях Харкова та Луцька. Дружина весь цей час була поруч і підтримувала у найскладніші моменти. А вже наприкінці 2024 року знову поїхав на схід. Проте взяли на тилову посаду офіцера штабу. Через три місяці перевели на службу ближче до дому. Тож нині працюю офіцером інформаційно-аналітичної групи командування».
За сумлінне виконання службових обов’язків і в поліції, і в ЗСУ чоловік був нагороджений медаллю ООС «За звитягу та вірність», нагрудним знаком «Учасник АТО» та державною нагородою «За мужність» ІІІ ступеня.
«Доки триватиме війна, військову форму знімати не збираюся, – каже чоловік. – Ми віримо, що Перемога обов’язково буде. Адже вона залежить не лише від військових, а й від єдності всього суспільства».

















