Вам також може сподобатися
Повномасштабне вторгнення для Тетяни Зінченко, як і для мільйонів українців, стало шоком. Жінка одразу ж зателефонувала брату в росію та повідомила жахливу новину. Але на тому боці слухавки заспокоювали, казали, що не так все страшно, як вона описує…
Народилася Тетяна в росії, там прожила до 13 років, аж поки не переїхала з батьками в Україну. Тато був військовим, тож син продовжив його справу і залишився жити в рф. «Я часто писала, телефонувала йому, розповідала про обстріли, про ворожі атаки на Україну, і якогось дня почула, що він плаче, – поринула у спогади жінка. – Він відмовився воювати проти нас. Хоча його сім’ю не раз перевіряли їхні спецслужби…»
Тетяна працювала на пошті. Сама виховує двох дітей. Нині сину Олександру – 16, а донечці Софії – 9.
«На початку 2023 року вирішили з сином провідати наших поранених Захисників. Накупили печива. Попросилися роздати. Нас впустили до хірургічного відділення. Те, що ми там побачили, дуже вразило, змусило стиснутися серце. Плакати собі не дозволила. Вити від душевного болю почала вже на вулиці», – поділилася пережитим жінка.
З того часу Тетяна разом з дітьми чи не щотижня носила смаколики хлопцям в різні медичні заклади. З продуктами допомагали волонтерка Любов Степанівна, переселенка з Херсонщини Галина Іванівна, інші небайдужі люди. Адже потрібно було чимало інгредієнтів, щоб приготувати на кілька десятків поранених Захисників.
«За один раз доводиться ліпити до пів сотні вареників, по 12 тортів, пекти купу млинців для налисників, оладки, кекси… А одного разу хлопець попросив смаженої картоплі. Звісно ж, не відмовили», – усміхається жінка.
Дні приготування – п’ятниця і субота. В інші дні Тетяна на роботі, тепер уже в магазині. На кухні мамі охоче допомагають Софійка та Сашко.
«Буває, вже немає сил, не вистачає часу. Тоді син каже: «А що, ми не йдемо до бійців?» І знову починаємо готуватися. Часто з нами Любов Степанівна. Вона приносить хлопцям одяг, взуття. А Галина Іванівна повернулася додому, в Нововоронцовку на Херсонщину», – ділиться буднями Тетяна Зінченко.
Не раз вона пересилала смаколики бійцям, які тримають там оборону. «Якось один військовий, який відмовився від ампутації кінцівки, попросив нас принести кішку, – каже Тетяна. – Він надто довго лікувався, переніс 12 операцій… Ми дуже здивувалися, але послухали. Виявляється, йому кортілося погладити пухнастика. Принесли нашу, домашню Мурку… Здійснили його маленьку мрію. А ще був випадок, коли з палати вийшов хлопчина і подякував нам за вареники. Сказав, що такі смачні, неначе вдома у мами побував…»
Заради здійснення таких от нехитрих бажань і ходить до поранених Тетяна зі своїми дітьми, адже розуміє, наскільки важливо підтримати наших Захисників. І такі добрі справи, ласкавий погляд, привітна усмішка потроху полегшують страждання тих, хто ризикував життям за нашу спільну Перемогу.
