Дівчина не має художньої освіти, навчалася у Київському університеті харчових технологій, який закінчила з відзнакою. Але у студентські роки була активною у творчому житті навчального закладу, перемагала у багатьох конкурсах стінгазет та малюнків. Зараз майстриня із задоволенням бере участь в культурному житті свого рідного містечка.
Вам також може сподобатися
А почалося все, згадує Ірина, чотири роки тому: «Роздивляючись роботи відомих майстрів петриківського розпису, я вирішила спробувати і спинитися вже не змогла!» Й сьогодні її творчістю захоплюються не лише дорослі, а й діти. Для дорослих та молоді вона проводить майстер-класи, для дітей веде творчий гурток з образотворчого мистецтва. Також з дітьми час від часу організовує благодійні ярмарки, а гроші від проданих робіт донатять на потреби ЗСУ.
Влітку 2022 року у Сатанові запрацював проєкт «Розвиток місцевих народних промислів у туристичній перлині Поділля-Сатанів». Проєкт реалізовувала громадська організація «Осередок змін» спільно з партнерськими організаціями. У програмі були майстер-класи, рекордна кількість тризубів та котиків, море усмішок та хороших слів, де учасники хоч на кілька годин змогли відволіктись від буденності. «На згадку про свою участь у проєкті я залишила стінопис – розписала стіну завдовжки десять метрів петриківським розписом, – згадує Ірина. – Хай тішить око та радує душу. Для нас все на часі, для нас все важливо!»
Петриківський розпис – це не лише спосіб прикрасити свій дім чи зробити подарунок, це відображення душі та традицій українського народу. Вишуканість малюнків, багатство деталей та символіка роблять це мистецтво неперевершеним та незабутнім.
Майстриня визнає, що у неї також бувають моменти відчаю, зневіри та байдужості. І тоді живопис для неї стає сеансом релаксації. Коли треба витягнути себе із сірості, малює щось світле. «Спочатку один янгол, другий, а потім, як в тумані… отямилася і нарахувала 12 мегавеликих куль на ялинку та шість янголів. І це все за один-єдиний день. Завжди першу похвалу отримую від мами й брата. А вже якщо вони оцінять їх, можна і «на люди» показувати – рідні в мене і за критиків, і за порадників».
Петриківський розпис – дуже витончене мистецтво. Тут немає дрібниць. Замінивши лише колір чи фон, ми отримуємо кардинально новий, зовсім не схожий на попередній виріб. «Коли, наприклад, таріль ще не лакована, я часом люблю «погратися» з фотошопом і поставити фон, бо так гарніше й презентабельніше, – продовжує майстриня. – Результат мені подобається, але… коли таріль полакувати, то я бачу, що жодні фотошопи не потрібні. Лак додає яскравості та глибини. Як же я люблю показувати людям вже полаковані вироби! Завжди кажу, що під лаком фарба виглядає так, як бачу її я. Коли малюнок висихає, фарба тускніє і темніє, а під шаром лаку наче оживає. А іноді зовсім відходжу від кольорового фону. Все залежить від настрою. Бо також дуже люблю, коли видно саму структуру дерева. Такі вироби по-особливому насичені ніжністю».
В доробку художниці за чотири роки наполегливої праці назбиралося багато виробів: підсвічники, дощечки, столики, скриньки, вазочки, тарелі, шопери, одяг і навіть килимки для комп’ютерних мишок. А віднедавна Ірина почала малювати портрети. «Працюючи над портретами, люблю міксувати із техніками, стилями. Малюю їх на ґрунтованому дереві, акрилом, акварельними олівцями, аквареллю, додаючи, звісно ж, місцями, і вкраплення петриківського розпису. Завжди дуже хвилюючим є для мене момент, коли портрет має побачити людина, з якої його малювали. Адже хочеться досягти якнайбільшої схожості, щоб робота сподобалося. І коли я бачу отой блиск в їхніх очах та усмішку, моє серце тріпоче, немов пташка. Ця радість – найцінніша дяка художнику!»
Мар’яна ДАНИЛЮК.
