Вони народилися і виросли у Самборі на Львівщині. Ігор з дитинства захоплювався історією, мав гарну пам’ять, був спокійним та врівноваженим. Тож коли прийшов час обирати майбутню професію, вирішив стати прикордонником.
«Молодший брат мав гарні аналітичні здібності, цікавився геополітикою, був інтелектуалом, – каже Роман Дашко. – Закінчивши прикордонну академію, проходив службу у Львові, в Маріуполі, Донецькому аеропорту… Він був фахівцем оперативно-аналітичного відділу. Наприкінці 2021 року, за вісім місяців до виходу на пенсію, Ігорю запропонували кращі умови служби в Маріуполі. Там його і застало повномасштабне вторгнення рашистів».
Вам також може сподобатися
Про те, що буде велика війна, молодший брат не раз говорив старшому. Адже мав чималий військовий досвід. Проте, як і багато хто з пересічних українців, Роман не хотів вірити в таке передбачення.
«Ігор з побратимами тримав східні підступи до Маріуполя, – розповів події квітня 2022 року Роман. – Через потужні сили ворога прикордонники були змушені відступати. 9 квітня, коли під час чергового обстрілу поранення отримав один з хлопців, брат побіг його витягувати. І тут ворог знову почав стріляти. Смертоносне залізяччя влучило в Ігоря. Розуміючи, що шанси вижити від отриманих травм мінімальні, брат повідомив у рацію, що підриває себе разом з обладнанням радіостанції, щоб не дісталося окупантам. Останні його слова в радіоефірі були: «Слава Україні!».
На фото: Ігор Дашко мав чималий військовий досвід. Фото з домашнього архіву.
Вже згодом побратими Ігоря Дашка розповіли рідним, що загинув він не дев’ятого, як зазначено в офіційних документах, а четвертого квітня. 17 квітня того ж року Захиснику посмертно присвоєно високе звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Могила Захисника – на Личаківському кладовищі у Львові. У Героя залишилися дружина і донька.
Російська агресія на нашу землю не залишила байдужим і Романа. Чоловік тривалий час жив за кордоном, багато подорожував різними країнами. Проте, починаючи з 2014-го, він активно долучався до важливих зборів, допомагав фінансово. Брав участь у роботі громадської організації у рідному Самборі.
«Тоді бракувало всього: одягу, серветок, взуття, шоломів, бронежилетів… Збирали, діставали, купували, замовляли. А через рік організація стала займатися більш обмеженими питаннями. Я ж вирішив самостійно збирати та передавати те, що було вкрай необхідне нашим Захисникам. Співпрацював з побратимами брата, іншими знайомими-військовими. Щоб зібрати те, на що мав запити, звертався до знайомих в Україні та за кордоном. Допомога приходила і продовжує йти з Німеччини, Польщі, Іспанії, Італії, Сполучених Штатів…»
За словами Романа Дашка, спочатку мав запити від військових на турнікети, одяг, термобілизну, дрони. Нині ж хлопці переважно просять комплектуючі до дронів. Бо хоча централізоване постачання на фронт безпілотників непогане, бійці їх трохи доробляють, пристосовують до роботи. Тож потрібні ізоляційні стрічки, клеми, армований скотч, дроти, стяжки, батарейки, акумулятори…
«Я не вважаю себе волонтером – просто роблю те, що вважаю за найнеобхідніше, – каже чоловік. – Адже якщо кожен, хто не в окопах, не буде байдужим і долучатиметься по можливості чим зможе – наша Перемога буде ближчою».
Роман має свої сторінки в соцмережах. Щоб швидше і більше назбирати коштів для закупівлі необхідного нашим бійцям, часто організовує розіграші. До прикладу, переможцям влаштовує екскурсії Карпатами, Львовом, монастирями, або ж оголошує у якості призу цукерки, книги відомих письменників.
