Вирахувати готовність печі, порахувавши до п’ятнадцяти і втримати в пам’яті десятки рецептів без жодного записника – для Катерини Вітомської з села Адампіль, що на Хмельниччині, це звична справа. Вона почала пекти у печі з 1990-их, перейнявши хист від мами та свекрухи. Сьогодні її короваї знають далеко за межами громади, а паска на сироватці з секретними інгредієнтами стала улюбленою для всіх сусідів.
Журналісти сайту «Сімейної газети» розпитали господиню, чому вона й досі надає перевагу традиційній печі, хоча має в оселі сучасну духову шафу.
Вам також може сподобатися
Як почалася історія випікання Катерини Вітомської
Любов до роботи з тістом, за словами Катерини Вікторівни, вона перейняла від мами Віри Дідик. У сім’ї було четверо дівчат, тож, як згадує жінка, мамині руки ніколи не знали відпочинку. Вона пекла хліб на черені, пиріжки і все, що могло нагодувати велику родину. Вперше самостійно розпалити піч Катерину Вікторівну змусило життя у 1991 році, коли мами не стало.
«Я подумала і вирішила, що буду пробувати. У мене троє малих синів, чоловік, а тоді ж були непрості часи. Я вперше замісила хліб, розпалила піч, – згадує господиня. – Він то спікся, але я зарано накрила папером і він не встиг пропектись. Але відтоді я почала випікати в печі – і досі не закидаю».
Як розповідає Катерина Вікторівна, попри роботу на фермі, вона знаходила час для випічки. «Після зміни поверталася додому близько восьмої вечора, поралася по господарству, а коли сім’я лягала спати, то я йшла до літньої кухні і там цілу ніч пекла хліб і рогалики, бо тісто любить тишу», – каже господиня.
Зараз пані Катерині 63 роки, вона на пенсії, але, як сама каже, роботи з тістом не полишає, хоча вже пече менше. Двоє її синів нині захищають Україну в лавах Збройних сил України. «Діти повиростали, два сини захищають нашу країну… Третій син, менший, біля мене живе. Але, знаєте, як уже не всі діти в хаті, то воно якось і не так хочеться до цього ставати. Немає кому пекти. Син придбав мені електричну духовку, але воно не те. Тільки піч дає той справжній смак», – ділиться жінка.
Попри це, як розповідає господиня, вона не полишає традицію і продовжує пекти паски для себе та для стареньких односельців. За її словами, за один заміс вона випікає близько 20 пасок і розносить їх тим, хто вже не має змоги пекти самостійно.
Таїнство великодньої паски
Господиня пригадує, що раніше, коли працювала, часу бракувало, тому завжди пекла у суботу. Господиня зізнається, що рецепту в записнику не має – усе тримає в пам’яті, так, як колись робила її мама.
«Тісто любить абсолютний спокій. Тому я й досі стараюсь працювати вночі, коли в домі тиша, ніхто не гримає дверима і не ходить туди-сюди», – зізнається жінка.
Як розповідає пані Катерина, свою паску вона пече на сироватці. Спочатку готує опару і дає їй вистоятися близько двох годин, а потім домішує борошно і залишає тісто ще приблизно на чотири години, щоб добре перебродило і не мало запаху дріжджів. «Я завжди замочую і запарюю родзинки, але не кладу їх цілими, а дроблю. Додаю лимону і ще свій акцент – трохи домашньої горілки. Ще трохи меду додаю, щоб краще пахла», – пояснює Катерина Вікторівна.
За словами господині, верхівка її паски обов’язково має бути прикрашена тістом. Білу глазур вона не використовує. «Колосочки, листочки, квіточки – усе це я виліплюю вручну. А щоб паска мала блиск, я її змащую водичкою з цукром або медом», – каже жінка.
Температуру в печі, за її словами, вона перевіряє по-старому – рукою. «Якщо всунути руку, встигнути порахувати до 15 і пекти не буде, це означає, що піч готова. Випікається паска до 45 хвилин. Готова хлібина має бути легка, як пух, тоді вона точно пропечена», – ділиться своїми порадами господиня.
Короваї
Свій перший коровай, за словами пані Катерини, вона спекла для сусідки. Майстерності навчалася не лише у мами, а й у свекрухи, яка також славилася на все село своєю випічкою. «У чоловікової мами теж був хист до тіста. Вона пекла паски, хліб і короваї тільки в печі. Тож я перейняла це від обох матерів», – розповідає жінка.
Відтоді, за її словами, вона спекла понад 60 короваїв, але зізнається, що насправді їх більше, просто вже збилася з рахунку.
Господиня розповідає, що в коровай, як і в паску, обов’язково додає мед і горілку, бо це, за її словами, давня традиція. «Колись, як місили коровайниці, то весільна мати підходила, пригощала їх горілкою, щоб гарно трудилися. Вони потроху вип’ють, а решту – в коровай, щоб він був високий та смачний», – розповідає жінка.
За словами пані Катерини, жоден її коровай не схожий на інший. «Усе оздоблення ліплю з прісного тіста: виноград, колоски, листочки, троянди. Символи ті ж, але кожен коровай не схожий на попередній», – ділиться Катерина Вітомська.
І додає, що зазвичай пече одразу два короваї про всяк випадок, якщо один не вдасться чи трісне. Але з усмішкою каже: «Завжди виходять обидва, і один кращий за інший. Тоді я один віддаю замовникам, а інший несу роздавати стареньким людям у селі».
Ольга КОЦУПЕЙ.
