Розпочати власний бізнес Богдан Паламарчук хотів ще зі студентських років. Тоді, навчаючись в Одеській національній академії харчових технологій, він разом з мамою започаткували швейну справу. Через рік хлопець зрозумів, що хоче працювати за здобутою спеціальністю – технологом хлібобулочних і кондитерських виробів. На той час він вже мешкав у Хмельницькому.
«Я надіслав своє резюме куди тільки зміг – і не отримав жодної відповіді, – пригадує той період у житті Богдан. – Врешті запропонували посаду на підприємстві в Деражні з зарплатою, меншою ніж у прибиральниці. Але я погодився та за пів року вже мав і хорошу посаду, і пристойну платню. Проте мені все одно було цього мало, хотів розвиватися. На той час отримав цікаву пропозицію роботи в Тернополі. Протягом року допомагав власникам запустити випічку крафтового хліба, печива гранола. Але мрія про власний бізнес не полишала. І, порадившись з друзями, купили піч, орендували приміщення та почали пекти хліб».
«Не мати ідей та мрій – це все одно що зупинитися на місці», каже Богдан Паламарчук. Фото з архіву ветерана.
За словами чоловіка, на початку було дуже важко. Тож мусили працювати деінде, щоб мати хоч якісь кошти на життя. Вночі Богдан займався випічкою, компаньйон розвозив, інші також виконували свої завдання.
«Все, що вдавалося отримати від нашої справи, ми одразу вкладали у її розвиток. Бувало, що ставили на вулиці стола і продавали нашу продукцію. Інколи навіть не було коштів доїхати додому або на роботу. Але якось наш орендар запропонував взяти його в долю. Навіть відкрили ще одну пекарню, на якій виготовляли їжу швидкого приготування», – каже Богдан Паламарчук.
Якось партнери запропонували іншим пекарям на своїх потужностях випікати печиво гранола. У справу повірили інвестори та стали вкладати кошти. За день наростили виробництво печива до близько трьох тисяч пачок. І не збиралися на цьому зупинятися. Але рашисти вдруге віроломно напали на нашу землю. «З партнерами вирішили поставити наше виробництво на паузу, – розповів чоловік. – А вранці 25 лютого я вже був у військкоматі. Записали до підрозділу територіальної оборони».
Близько місяця Богдан виконував завдання на Хмельниччині. Як користуватися зброєю та іншим премудростям військової справи хлопці-новобранці вчилися від побратимів, які пройшли АТО, а також читали в інтернеті…
«Перед тим як нас мали відправити на Донеччину, нам видали форму, бронежилет, каску для пейнтболу та на два дні відпустили додому. Скуплялися всім, що тільки могли дістати», – каже Богдан.
Потім був буремний Донбас, дорога на який пролягла через Харківщину. Тримали позиції між Ізюмом і Слов’янськом.
«Спершу було дуже страшно, – згадує чоловік. – Не маючи бойового досвіду, інколи боялися й роззутися, щоб встигнути зреагувати на небезпеку. Одного разу, в квітні, навіть довелося митися в ставку з мертвою від прильотів рибою. Настільки були брудні».
Під час служби у Богдана погіршилося здоров’я. Маючи інвалідність з дитинства, скористався можливістю і поїхав додому трохи підлікуватися. Повернувся на фронт на початку літа. Воював у складі 95 бригади, затим – третьої танкової. Перейшов у продовольчу службу, складав технічні карти, приймав і розподіляв продукти, вів облік тощо. Після Харківської операції, коли наші війська блискавично відсунули ворога подалі, захопивши велику кількість рашистського озброєння, частину, в якій служив Паламарчук, відвели на відновлення. А потім перекинули на Херсонський напрямок. Через кілька тижнів через погіршення стану здоров’я чоловіка демобілізували.
«Поки я воював, мої партнери підтримували нашу справу, – каже Богдан Паламарчук. – Щось зросло в ціні, накопичилося трохи проблем… Довелося попрощатися з печивом, крафтовим хлібом і зосередитися на булочках для закладів швидкого харчування. Поступово наростили випікання від 15 до пів сотні їх різновидів. В якийсь момент прийшло розуміння, що орендовані приміщення – не вихід. Знайшли спонсорів, які допомогли придбати власне, і вже півтора року працюємо в ньому».
У жовтні 2024 року Богдан виграв грант від Українського ветеранського фонду. Разом з партнерами освоювали кошти весь наступний рік. Найперше, що придбали – потужний генератор. Бо бізнес дуже страждав через проблеми з електрикою. Також купили тістоміс, ще одну пічку, велику морозильну камеру. Фінансову підтримку бізнес отримав і від Червоного Хреста, від управління у справах ветеранів.
«Ми беремо участь у всіх проєктах, які дають можливість розвивати нашу справу. Не так давно отримав можливість стажуватися в Індії, але через війну на Близькому Сході ця поїздка так і не відбулася», – пояснює ветеран.
Робота всіх партнерів, за його словами, взаємозамінна. Богдан – директор з виробництва, ще троє – відповідають за поточну роботу, пошук нових клієнтів, інженерію… Паралельно чоловік навчає і консультує інших ветеранів, які вирішили розпочати власну справу.
«Не мати ідей та мрій – це все одно що зупинитися на місці», каже Богдан. Тому вже працює над планами продажу булочок через інтернет та запуском нових напрямків роботи.
