Під час експерименту на четвертому реакторі Чорнобильської атомної електростанції 26 квітня 1986 року сталися два вибухи. Саме ця аварія на Чорнобильській АЕС 1986 року отримала найвищий 7-й рівень небезпеки, спричинивши значне радіоактивне забруднення.
За визначенням ООН і Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), Чорнобильська катастрофа віднесена до аварій ядерних об’єктів найвищого рівня, адже призвела до непоправних медичних, економічних, соціальних і гуманітарних наслідків. За екологічними наслідками вона переросла у планетарну катастрофу: радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи.
Вам також може сподобатися
Що направду сталося
25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС мали експериментально зупинити четвертий енергоблок, щоб вивчити можливості використання інерції турбогенератора в разі втрати електроживлення. Попри те, що технічні обставини не відповідали плану випробування, його не скасували. Хронологічний опис непоправного має Український інститут Національної пам’яті.
Експеримент почався 26 квітня о 01.23. Ситуація вийшла з-під контролю. О 01.25 з інтервалом у кілька секунд прогриміли два вибухи. Реактор повністю зруйнувався. Спалахнуло понад 30 вогнищ пожежі. Основні погасили через годину, а повністю ліквідували загоряння до 5-ї ранку 26 квітня. Проте пізніше виникла інтенсивна пожежа у центральному залі 4-го блоку, з якою боролися з використанням вертолітної техніки аж до 10 травня.
На момент аварії в приміщенні 4-го енергоблоку перебували 17 працівників. Під завалами загинув старший оператор реакторного цеху Валерій Ходемчук. Вдень 26 квітня від опромінення помер інженер-наладник Володимир Шашенок. 11 працівників одержали дози опромінення. Від променевої хвороби всі вони померли до 20 травня 1986-го в московській лікарні № 6. Ще 14 осіб із персоналу станції одержали дози, що спричинили променеву хворобу III та IV ступенів.
Наступного дня після аварії урядова комісія ухвалила рішення про негайну зупинку 1-го і 2-го енергоблоків та евакуацію населення Прип’яті (так званої 10-кілометрової зони).
У повідомленні КГБ вказується, що станом на 8.00 годину 28 квітня рівень радіації на 3-му і 4-му енергоблоках становив 1 000-2 600 мікрорентген на секунду, а на окремих ділянках міста – 30-160. У цьому місці на документі Володимир Щербицький зробив свою, тепер вже відому, примітку – «Що це позначає?». Це промовисто свідчить про те, що навіть найвищі посадові особи до кінця не усвідомлювали небезпеки.
На ліквідаційні роботи одразу кинули військовослужбовців. Першими на місце катастрофи прибули кілька десятків солдат і офіцерів полку Цивільної оборони Київського військового округу із приладами радіаційної розвідки й армійським комплектом дезактивації техніки, мобільний загін хімічних військ та окрема рота радіаційної та хімічної розвідки. Загалом у ліквідаційних роботах брали участь військові хімічних, авіаційних, інженерних, прикордонних родів, медичні частини Міністерства оборони СРСР, Цивільної оборони (ЦО) та МВС СРСР. Влітку залучили військових запасу та вільнонайманих. За неповними даними, участь у ліквідації наслідків брали 600 тисяч осіб. Через опромінення багато з них захворіли.
Пожежні прибували, як мовиться, голіруч, без жодних засобів захисту, приміром, спеціальних ізолюючих протигазів, через що радіоактивні речовини потрапили в дихальні шляхи. Саме вони зупинили ще одну потенційну катастрофу – водневий вибух. Сумарна активність радіоізотопів, викинутих у повітря після аварії в Чорнобилі, була в 30-40 разів більшою, ніж у Хіросімі. Опромінилися майже 8,5 мільйона людей.
Перше офіційне місцеве повідомлення про аварію на Чорнобильській АЕС з’явилося лише через 36 годин – опівдні 27 квітня на прип’ятському радіо оголосили про «тимчасову евакуацію» мешканців Прип’яті – найближчого до ЧАЕС міста з населенням близько 50 тисяч.
Місто розділили на 5 секторів. У кожному призначили відповідальних. Працівники штабу обійшли квартири. Рекомендували зачиняти вікна, балкони, вимкнути електроприлади, перекрити воду та газ і взяти з собою особисті речі, цінності, документи та продукти харчування на перший час. Інші речі, наприклад посуд і дитячі іграшки, а також свійських тварин вивозити не дозволили. Зі спогадів Людмили Харитонової: «Трагічним було прощання з домашніми тваринами: котами, собаками. Кицьки, витягнувши хвости, зазирали в очі людям, нявчали, собаки вили, прориваючись до автобусів. Але брати тварин категорично заборонялося. В них була дуже радіоактивна шерсть».
Щоб зменшити кількість багажу та не викликати ажіотаж, людям сказали, що за три дні вони зможуть повернутися додому. О 13.50 жителі зібралися біля під’їздів будинків, а від 14-ї почали прибувати автобуси. О 16.30 евакуацію населення з міста закінчили. Вивезли 44,5 тисячі осіб. У Прип’яті залишилося 5 тисяч людей, які були залучені до невідкладних робіт.
Увечері 1 травня вітер з Чорнобиля повернув на Київ. У місті почав стрімко підвищуватися радіаційний фон. А людей вивели на парад. 2 травня радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на 6-й день після аварії. До 6 травня евакуювали понад 115 тисяч людей із 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС. Від радіації ця територія постраждала найбільше. Пізніше її назвали Чорнобильською зоною відчуження, до якої увійшли північ Поліського та Іванківського району Київської області (там розташована електростанція, міста Чорнобиль і Прип’ять), а також частина Житомирської області аж до кордону з Білоруссю. Сотні невеликих селищ, що опинилися в епіцентрі забруднення, зрівняли з землею бульдозерами.
Більшість людей виселяли до сусідніх районів Київської області. Для працівників ЧАЕС та їхніх сімей наприкінці 1986 року почали будувати наймолодше місто України – Славутич. Спорудження завершили в рекордно короткі терміни – перші мешканці оселилися в 1987-1988 роках.
Під грифом «таємно»
…А перше в СРСР офіційне повідомлення під тиском міжнародної спільноти було зроблено аж 28 квітня. Тоді головна телевізійна програма новин «Врємя» о 21.00 лаконічно повідомила: «На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджено один із атомних реакторів. Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Постраждалим надається допомога. Створено урядову комісію». Зрозуміти справжні масштаби трагедії з цього повідомлення було важко. Адже інформацію про техногенну катастрофу партійно-державним керівництвом СРСР і радянськими спецслужбами одразу віднесли до категорії таємної. Тому у перші дні після аварії керівництво КГБ УРСР, нехтуючи необхідністю інформувати населення про екологічні наслідки ядерного лиха, більше переймалося «перевіркою версії про можливий диверсійний намір», залучивши до оперативних заходів 67 агентів і 56 довірених осіб. Багато радянських людей вперше почули про надзвичайну подію з «ворожих голосів» із Лондона, Вашингтона і Мюнхена.
Для втаємничення масштабів трагедії владна верхівка примушувала Міністерство охорони здоров’я УРСР фальшувати діагнози променевих уражень (в історіях хвороб пацієнтів з ознаками «променева хвороба» вказувати діагноз «вегетосудинна дистонія»).
30 червня того ж року КДБ СРСР спеціальним документом про захист (направду – засекречування) відомостей про аварію на 4-му енергоблоці ЧАЕС ввів у дію перелік інформації, яку людям не можна було знати. Йшлося, зокрема, про справжні причини аварії, характер руйнувань та обсяги ушкоджень устаткування і систем енергоблоку й АЕС, радіаційну обстановку, фактичний стан активної зони реактора, ступінь ураження людей на АЕС разом з відомостями про характер їхньої діяльності й особливості аварії, опромінення персоналу станції, ремонтного персоналу залучених організацій і населення та інше. Незалежна Україна зняла гриф «таємно» з усіх чорнобильських документів.
Чорнобильська АЕС підпорядковувалася москві. Тож центральне керівництво фактично усунуло республіканське від активної участі у подоланні аварійної ситуації. Всі рішення приймалися в москві або погоджувалися з нею.
Разом із тим керівництво Української РСР, навіть володіючи інформацією про реальну загрозу для життя і здоров’я людей, беззаперечно виконувало некомпетентні вказівки москви. 11 лютого 1992 року Генеральна прокуратура України за результатами розслідування тимчасової депутатської комісії Верховної Ради УРСР відкрила кримінальну справу за частиною 2 статті 165 КК України (зловживання владою чи службовим становищем). Вищих посадовців – члена першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького, голову Ради міністрів України, керівника Оперативної групи Політбюро ЦК КПУ з ліквідації наслідків аварії Олександра Ляшка, голову Президії Верховної ради Валентину Шевченко, міністра охорони здоров’я УРСР Анатолія Романенка звинувачено у фальсифікації реального рівня іонізуючого випромінювання в зоні аварії на Чорнобильській АЕС, що привело до масового переопромінювання персоналу станції, ліквідаторів наслідків аварії та мешканців зони, ураженої радіацією. Слідство дійшло висновку про їх вину, але через смерть Щербицького і закінчення терміну притягнення до кримінальної відповідальності справу закрили.
Розсекречені факти, на жаль, свідчать лише про одне: людські життя нічого не важили для радянського маховика влади.
Якщо чесно
Направду, аварії на ЧАЕС траплялися і до квітня 1986 року, але їх приховували. В одному з інтерв’ю історик і директор Галузевого державного архіву СБУ Андрій Когут розповідав, що проблеми були з самою конструкцією. Чорнобильська АЕС була однією з перших, каркас реактора якої був не повністю литий із бетону. За словами історика, виявилось, що бетон був неналежної якості, а заливали його не так, як це передбачали технічні норми. Тому й були тріщини та прогалини між різними блоками. У результаті така недбалість спричинила те, що перекриття не витримало і завалилося всередину.
З цікавого
Щоб запобігти поширенню радіоактивного пилу або принаймні локалізувати його, над Чорнобильською станцією за 206 днів звели саркофаг – споруду з бетону і металу, відому як об’єкт Укриття. Він був розрахований на 20-30 років експлуатації, і 13 лютого 2013 року стався обвал плит над машинним залом енергоблока площею кілька сотень квадратних метрів.
Новий конфайнмент (захисна споруда) ЧАЕС розрахований на 100 років експлуатації. Його Чорнобильська АЕС отримала в листопаді 2016 року. Висота цієї споруди становить 109 метрів, як 35-поверховий будинок, а довжина – понад 160 метрів. Новий саркофаг повністю сховав у собі попереднє захисне накриття.
Російські війська перебували в Чорнобильській зоні понад місяць. У перший же день повномасштабного наступу росії на Україну окупанти захопили Чорнобильську атомну станцію, і загроза нової ядерної катастрофи для світу стала як ніколи близькою. На території Зони відчуження, яка після катастрофи 1986-го залишається забрудненою, розташовані не тільки сама ЧАЕС та новий безпечний конфайнмент об’єкта Укриття, але і низка небезпечних об’єктів, зокрема сховища для довгострокового зберігання радіоактивних відходів та відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-1 та СВЯП-2). На момент нападу в останніх перебувало понад 22 000 відпрацьованих тепловиділяючих збірок реактора. 31 березня 2022 року, після понад місяця окупації та утримання персоналу в заручниках, росіяни втекли. Зараз над ЧАЕС знов майорить український прапор.
14 лютого 2025 року російський ударний дрон із фугасною бойовою частиною влучив у саркофаг над 4-м енергоблоком ЧАЕС. Удар спричинив пожежу та пошкодив покрівлю Укриття, пробивши отвір діаметром близько 6 метрів. Рівень радіації залишився в межах норми.
У Чорнобилі встановили нову сонячну електростанцію вартістю понад 30 мільйонів гривень, що фінансується урядом Іспанії.
