Вона все життя сумлінно працювала в аптеці за «правильним» фахом, хоча в дитинстві малювала паперових ляльок і мріяла про моделювання одягу. Але справжнє покликання знайшло її, коли вийшла на пенсію. Сьогодні Наталії Томіленко – 63. Її дзвінкий, теплий голос не в’яжеться з жодними паспортними цифрами. Вона живе в Одесі, у просторій квартирі, де створений її особливий світ: затишна майстерня, дві кішки, квіти й абсолютне відчуття живого простору. Троє дорослих дітей давно побудували власне життя: син і донька облаштувалися в Америці, а молодша Катя – поруч, в Одесі. Чоловіка не стало шість років тому.
Але за сьогоднішньою гармонією – глибока і чесна історія про те, як віднайти себе справжню.
Вам також може сподобатися
«Я народилася і росла у невеличкому містечку Звенигородка. У дитинстві просто обожнювала ляльки: шила їм одяг, малювала паперові фігурки, вигадувала вбрання. Моєю заповітною мрією був столичний інститут легкої промисловості, фах моделювання одягу. Але я була такою боягузкою… В останній момент перед іспитами злякалася і спасувала. А в медичне училище можна було вступити за атестатом, без іспитів. От я й пішла туди… Так я зрадила все те, до чого насправді лежала душа», – відверто зізнається.
Десятиліття за аптечним столом, фармацевтична освіта, рутина, відчуття, що ти не на своєму місці. «Так було треба, так нас програмували», – констатує нині. Але все змінилося, коли діти виросли, а доля подарувала шанс почати спочатку. Випадкова реєстрація в інстаграмі відкрила їй світ авторської ляльки – і все всередині вибухнуло з новою силою. Першу невдалу спробу вона просто викинула, але знайшла майстрів, придбала професійні майстеркласи, і вже перша вдала красуня оселилася в її доньки, яка, побачивши шедевр, одразу вигукнула: «Я її вже люблю!» Згодом з’явилися віртуальний магазин на Etsy та тепла спільнота на фейсбуці.
Коли почалася велика війна, Наталії з донькою довелося пережити нетривале перебування за кордоном. Саме це випробування підштовхнуло її нарешті втілити ще одну давню мрію: повернувшись додому, облаштувала на балконі цілі полиці зі штучним освітленням для улюблених фіалок. Масштаби невтомної праці були разючими – вона розводила квіти й успішно продавала їх по всій Україні. Проте згодом довелося звести колекцію до мінімуму, адже ляльки остаточно перемогли в її серці.
Свята святих Наталії – її кімната-майстерня, куди двері зачинені навіть для кицьок (хоча одна з них незмінно вартує хазяйку під порогом на стільчику). На створення однієї ляльки йде від семи до десяти днів, адже тут немає конвеєра. Усе починається з народження форми та деталей: майстриня зшиває текстильну основу, набиває її холлофайбером, ретельно опрацьовує образ, що вимагає особливої ювелірної праці та кріплень. А далі настає найтепліший момент – створення вбрання. Крихітні сукні та деталі одягу народжуються з особливим трепетом, адже кожна складка й стібок вивірені з дитячою мрією про велику моду. Вона зовсім не бізнесмен: замість того щоб зекономити на закупці матеріалів заради більшого заробітку, воліє робити людям приємно. Майстриня замовляє найдорожчий нідерландський ляльковий трикотаж «Білий ангел», пружний корейський холлофайбер та американську бавовну із неймовірною текстурою, додаючи до кожної коробочки фірмові логотипи й стрічки. І хоч навіть закінчувала курси з фінансової грамотності, як мовиться, заточитися на заробляння грошей не вийшло. «Моє заняття, моя творчість – то не бізнес, – констатує, усміхаючись, – то – моє дітище». Окрім інтер’єрних та ігрових ляльок з рухомими суглобами, вона створює казковий декор, грибочки та єдинорогів на замовлення аж до Америки. Робить вишукані великодні і різдвяні прикраси. А минулорічної осені, під час поїздки в гості до дітей за океан, вона відвезла їм особливі подарунки: для сина – пошитого вручну хлопчика, схожого на нього в дитинстві, а для доньки – святковий різдвяний набір. Довгі замовлення з чіткими рамками та передплатою наперед викликають у неї внутрішній саботаж, адже шити вона звикла лише за покликом душі. Тому наперед грошей не бере, із замовником домовляється про дозвіл для розмаху крил.
Одеса сьогодні – це місто, де вибухи й тривоги сусідять зі звичним ритмом. Коли лютує у небі ворог, вона просто іде в тамбур. Адже квартира на 16-му поверсі. А буває – сидить із друзями в кафе під звуки прильотів, відчуваючи моторошний сюрреалізм часу. Але здаватися не збирається ані на мить. Її день – це рух і смак до життя. Вона обожнює тривалі прогулянки містом, зустрічі з друзями за чашкою кави, поїздки до моря у будь-яку пору року – воно наповнює її енергією.
«Мене рятує те, що я не втрачаю інтересу до життя. Головний критерій – це внутрішній вогник, натхнення. Поки тобі цікаво, поки ти чогось хочеш, кудись ідеш, збираєшся з друзями, гуляєш, купуєш собі щось гарне і щиро радієш кожній дрібниці – ти молодий і ти живий! Це і є мій секрет», – усміхається Наталія Миколаївна.
Ця диво-жінка не будує далеких планів і не має готового сценарію на завтра. Але щоранку вона відчиняє двері своєї майстерні, де під тихе гудіння машинки оживають казкові створіння, зшиті з чистої любові, дорогих тканин і непогамовної жаги до життя.
