Старий пеньок посеред обійстя здається річчю нешкідливою: ну стоїть собі й стоїть, місця багато не займає. Насправді це чи не найгірший сусід для саду.
По-перше, це готель для шкідників. У тріщинах кори й під нею зимують короїди, вусачі та їхні личинки, а навесні вони перебираються на живі дерева. По-друге, і це серйозніше, – пеньок стає розсадником опенька осіннього. Гриб живиться мертвою деревиною, а від пенька розповзається в ґрунті чорними шнурами-ризоморфами й дістається коріння здорових яблунь та слив. Дерево при цьому гине не за сезон, а поволі, і господар роками не може второпати, чому воно чахне.
Вам також може сподобатися
Тому осінь – найкраща пора взятися за корчування. Ґрунт після дощів вологий і піддатливий, коріння видирається легше, ніж улітку по сухому, а зайвих робіт на городі вже майже немає.
Найнадійніший спосіб – механічний. Пеньок слід обкопати по колу, оголюючи бічне коріння, і перерубати його сокирою чи перепиляти. Далі під пеньок підвести важіль – лом або міцну жердину – і розхитати. Що більший діаметр, то ширше треба копати: у молодої вишні коріння лежить майже під поверхнею, а стара груша тримається так, що самотужки її не взяти.
Важливо яму після корчування не залишати до весни відкритою. Засипати землею з перегноєм, інакше в ній збереться вода, замерзне й розтягне краї ями, а навесні там буде багно.
Тоді працює хімія, тільки повільно. У пеньку висвердлити кілька глибоких отворів, засипати їх карбамідом або селітрою, залити водою й щільно закрити – плівкою, руберойдом, а зверху землею. Деревина за рік-півтора стає трухлявою, і рештки просто вибирають лопатою.
Різниця між двома засобами принципова. Карбамід – це звичайна сечовина, азотне добриво: воно розкладає деревину й потім не шкодить ґрунту. Селітра свою справу робить швидше, але просочену нею деревину надалі часто випалюють, а це вже питання пожежної безпеки: поруч не має бути ні будівель, ні сухої трави, ні кореневищ сусідніх дерев. У межах обійстя карбамід безпечніший.
А от сіллю, як ще подекуди радять, пеньки краще не засипати зовсім. Вона таки вбиває деревину – але разом з тим засолює ґрунт довкола на роки, і потім на тому місці не росте нічого.
Спиляти дерево замало: вишня, слива, обліпиха, черемха й багато декоративних кущів після цього дають купу кореневих паростків по всьому двору. Тут є одне правило, про яке зазвичай не знають: паросток не можна зрізати на рівні землі. Так ви лише пробуджуєте сплячі бруньки, і на місці одного пагона піде п’ять.
Правильно – розкопати землю до того місця, де паросток відходить від материнського кореня, і вирізати його разом із частиною кореня, врівень із ним. Це довше, зате остаточно. Робити це теж зручніше восени, по вологій землі.
Прибираючи восени старі гілки смородини, аґрусу й малини, не можна залишати від них пеньків. У порожнистих обрізках зимують склівка та малинова муха, і навесні ви самі принесете шкідників у власні кущі. Вирізати треба врівень із ґрунтом, а зрізане не кидати в компост, а спалити.
Заразом варто оглянути живопліт і декоративні кущі. Востаннє стригти їх потрібно приблизно за місяць-півтора до стійких морозів: якщо запізнитися, рослина дасть молоді пагони, які не встигнуть здерев’яніти й узимку просто вимерзнуть.
