Голку в народній традиції вважали предметом із подвійною, амбівалентною природою – вона могла як лікувати, оберігати й «зашивати» родинне благополуччя, так і, за необережного поводження, «прошивати» чиюсь долю не в той бік. Ніколи не можна було передавати голку з рук у руки безпосередньо – її обов’язково клали на стіл, підвіконня чи шматок тканини, щоб інша людина взяла сама, інакше, за давнім повір’ям, разом із голкою можна було мимоволі «передати» й майбутню сварку. Голку, застромлену в одяг чи тканину, ніколи не залишали спрямованою вістрям до людини, яка сидить поруч, – це вважалося неприхованим побажанням їй лиха, навіть якщо й ненавмисним.
Втрачену в оселі голку шукали з особливою старанністю: вважалося, що загублена й незнайдена голка може приносити дрібні побутові неприємності всій родині, аж доки її нарешті не буде знайдено. Якщо голка ламалася безпосередньо під час шиття весільного вбрання чи придане для молодої, це сприймали як недвозначний знак негайно зупинити роботу і продовжити її лише наступного дня, з ясною головою. Особливою пошаною користувалася перша сорочечка для новонародженого – її традиційно шили без жодних вузлів на нитці, вважаючи, що вузлики здатні символічно «зав’язати» дитині майбутню мову, розум чи вдачу.
Вам також може сподобатися
Шити одяг на людині, яка його вже одягла – не знявши попередньо, – вважалося категорично неприпустимим: за давнім повір’ям, так можна було буквально «зашити» людині пам’ять чи подальшу долю, тому подібне термінове лагодження робили лише знявши річ. А якщо часу зовсім не було, людина мала тримати в зубах нитку чи ґудзик як символічний захист. Не рекомендувалося також шити вночі, при свічках – вважали, що темрява й нічна тиша можуть «вплести» в тканину неспокій і безсоння для того, хто носитиме цей одяг. Стару голку, якою прошили не одне покоління родинних речей, не викидали абияк, а встромляли в спеціальну дерев’яну колоду чи зберігали в окремій скриньці, вважаючи її маленьким, але вірним помічником усього дому.
