На характер дівчини, мабуть, вплинуло вибране батьками ім’я – Олександра. Вона з дитинства дружила з хлопцями, ганяла з ними у футбол, не боялася лазити по деревах, плавати у річці, ходила на заняття у секцію айкідо. Звали її по-різному: Саня, Саша, Шура і навіть по-модному Алекс.
Навчання у школі давалося легко, з вибором професії визначилася без сумнівів. У їхній родині всі були медиками: бабуся – медсестра, дідусь – фельдшер, мама і тато – лікарі, тож вирішила продовжити династію.
Вам також може сподобатися
До медуніверситету вступила з першої спроби. На канікулах підробляла санітаркою, а на старших курсах – медсестрою. Пацієнти її любили, бо відчували доброту і милосердя з боку дівчини у білому халаті, її готовність прийти на допомогу.
Отримавши диплом, Олександра встигла попрацювати у реанімаційному відділенні. 24 лютого 2022-го молодій лікарці виповнилося 25. Того дня дівчина повідомила батькам, що піде служити в армію. Їй ще довелося пройти курси, щоб краще знати про особливості лікування травм і поранень.
Олександра просила відправити її ближче до фронту, хоча їй пропонували роботу в шпиталі. Вона наполягала на своєму і нарешті отримала направлення до стабілізаційного пункту. Тут приймали поранених одразу після евакуації з поля бою, проводили швидке медичне сортування, надавали невідкладну допомогу, стабілізували стан бійців і відправляли до шпиталю.
Розслаблятися і відпочивати було ніколи. Олександра бачила непритомних, закривавлених, змучених болем людей у військовій формі і поспішала допомогти, щоб полегшити їхні страждання. Для кожного знаходила заспокійливі слова підтримки. Не всіх вдавалося врятувати, і щоразу, коли не можна було допомогти людині через велику крововтрату, Олександра плакала, ховаючи сльози від колег. Якщо вдавалося перепочити, їй снилися обличчя поранених, їхні очі, сповнені болю і надії, просякнуті кров’ю бинти і пробитий осколками одяг.
З рідними нечасто зв’язувалася, ніколи не скаржилась, завжди казала: «Все добре».
Після року служби мала коротку відпустку. Приїхавши додому, побачила у місті зовсім інше життя: люди гуляли у парках, проводили час у кав’ярнях і ресторанах, сміялися і жартували. Батьки вмовляли залишитися, є вакансія у шпиталі, де вони працювали. Зателефонував колишній однокурсник, який до неї був небайдужий і колись пропонував їй заміжжя. Казав про свої почуття, обіцяв влаштувати її до лікарні.
Відмовилася. Вона не могла спокійно спати, знаючи, що зараз відбувається у їхньому «стабіку».
Їх перекинули на інший напрямок фронту, і стало ще гарячіше. Робота виснажувала морально і фізично, та Олександра не здавалася. Ставила крапельниці, робила ін’єкції і перев’язки, а якщо треба було підмінити медсестру під час термінової операції, допомагала хірургам.
Та одного разу в їхній бліндаж залетів снаряд, і Олександра опинилася під завалом. Коли її витягнули, побачили сиве пасмо на чорному волоссі. Поранень не зазнала, тільки контузія. Від госпіталізації відмовилася: «Відлежуся тут, все минеться».
Від колег отримала нове ім’я – «Ластівка», бо справді нагадувала пташку. Сиве пасмо спробувала зафарбувати – не вдалося. До нового імені звикла одразу.
Будні минали, як завжди, до того дня, як прибув до їхнього стабілізаційного пункту хірург Віктор – кремезний 40-літній чоловік. Дівчата-медсестри доповіли: «Вдівець, дружина і дочка загинули на початку великої війни».
Він добре знав свою справу, всі операції проводив блискуче, врятувавши не одне життя. Тільки був небалакучий, завжди стриманий, в очах застиг сум.
Олександрі Віктор одразу сподобався, раніше ніхто зі знайомих чоловіків не викликав у неї такого інтересу. Привернути його увагу було непросто, хоча дівчина намагалася викликати його на відверту розмову. Але у колективі помітили, що новий хірург кидає погляди на «Ластівку». Залишившись якось з нею наодинці, почав розпитувати про освіту, сім’ю, трохи розповів і про себе.
Їхні дружні стосунки поступово перейшли на інший рівень. І війна не може бути перешкодою для закоханих. Вони не стали приховувати свої почуття одне від одного і від оточення. Всі лиш пораділи їхньому щастю, яке вони заслужили.
Тамара КУРОЧКІНА.
