Зоряна прокинулася від запаху. Такого рідного й такого забутого, що спершу подумала: наснилося. Пахло кавою. Трохи підгорілою, бо ж хто, як не Богдан, щоразу забував про турку на плиті, заглядаючись у вікно на свої черешні.
Вона боялася розплющити очі. Сімсот тридцять ранків прокидалася в тиші – рахувала, бо як не рахувати, коли кожен день тягнеться вічністю. Сімсот тридцять разів ставила на стіл одну чашку. Сімсот тридцять разів молилася. Вірила. Чекала. Ті чашки з блакитними незабудками подарувала їм на весілля мама – двадцять шість років тому. Одна давно тріснула, і Богдан, золоті руки, склеїв її так старанно, що тріщинку видно було хіба на світло. Викинути не дозволив: «Бо незабудки ж, Зорянко. Не можна». Відтоді склеєна була його, а ціла – її.
Вам також може сподобатися
Коли він ішов до війська, Зоряна сховала його чашку на найвищу полицю серванта. «Повернешся – тоді й поп’ємо», – сказала й відвернулася, щоб не бачив сліз. Він обійняв її міцно-міцно, як умів тільки він, і попросив одне: «Звари мені каву на двох, як прийду. Чуєш? На двох».
Вона зварила б. Сотню разів зварила б. Але вчора ввечері, коли він переступив поріг – схудлий, із сивиною на скронях, із незнайомим шрамом на руці, – зварити не змогла. Тільки тримала його за долоню і боялася відпустити, наче він знову міг зникнути.
А тепер на кухні щось тихенько дзенькнуло. Зоряна накинула халат і зупинилася у дверях. Богдан стояв біля плити у своєму старому светрі, який вона два роки не дозволяла собі прати, бо той пах ним. На столі – дві чашки. Обидві з незабудками. Склеєна – біля його місця, ціла – навпроти.
«Прокинулася, сонько? – зніяковіло всміхнувся він. – А в мене тут молоко втекло…» «Хай тече», – прошепотіла вона.
Каву пили мовчки. Бо буває мовчання, в якому вміщається все: і два роки чекання, і сотні недоговорених слів, і тихе «ти вдома», у яке ще до кінця не вірилося. За вікном шелестіли черешні. Сонце розлилося по скатертині. А він усе тримав її руку, наче теж боявся відпустити.
Щастя, виявляється, зовсім не галасливе. Воно пахне трохи підгорілою кавою. І п’ється вдвох.
