Українське село – це справжня оаза краси, затишку, українських традицій. Це аромат хліба і спогади дитинства. Це материнська пісня і батькова наука. На жаль, все частіше сільські вулиці заростають бур’янами, а хатини хиляться додолу. А села потроху зникають з мапи країни. За даними Державної служби статистики України, сьогодні у селах проживає 30 відсотків населення України. На початок 2022 року це було 12,35 мільйона осіб. А під час війни демографічну ситуацію відстежувати практично неможливо. За словами доктора економічних наук, заступника директора з наукової роботи Інституту демографії та проблем якості життя НАН України Олександра Гладуна, про масштаби виїзду людей з міст та сільської місцевості під час війни коректно буде говорити через щонайменше два роки після завершення війни. Тільки тоді буде приблизно зрозуміло, скільки людей повернеться туди, де вони жили раніше. За його словами, на зміну чисельності населення в Україні, крім війни та переважання смертності над народжуваністю, впливає і урбанізація – тенденція, яка була в Україні і в попередні десятиріччя. В цілому чисельність сільського населення скорочується.
«З розвитком технологій, механізації більше можливостей для роботи у містах, а не в селах. В сільській місцевості створюються агрохолдинги, що також зменшує можливості для розвитку малих підприємств. В містах більше можливостей, ширші соціальні і культурні послуги, тому люди переїжджають туди, і населення в селах стає все менше. Там залишається більше людей похилого віку, а молоді немає. Тому деякі населені пункти дійсно вимирають», – зауважує науковець.
Вам також може сподобатися
Україна стала умовно «міською» державою ще з 1960-х років. Вже тоді люди активно переїздили з сіл до більших населених пунктів, зауважує Олександр Гладун. За статистичними даними, у 1960 році сільське населення України становило 22,6 мільйона осіб, або 53 відсотки, міське – 47 відсотків. А у 1991 році сільське населення вже становило всього 34 відсотки, міське – 66. Все частіше з’являється інформація про зникнення того чи іншого села через те, що помирають останні його мешканці.
Проте не усі сільські мешканці змирилися з тим, що їхнє село зникає, і здатні боротися за відродження рідного села. А, як відомо, село починає вмирати тоді, коли закривається школа. Тому чимало сіл сьогодні запрошують до себе родини з дітьми – щоб врятувати школу і вдихнути нове життя у село.
Ладижинські Хутори, Вінниччина
Інформацію про те, що у Ладижинські Хутори запрошують родини з дітьми, розмістили у соцмережах понад два місяці тому. «За два місяці було близько тисячі дзвінків», – розповідає директорка місцевої школи Вікторія Грибінна.
На початку повномасштабного вторгнення у село приїжджало чимало внутрішньо переміщених осіб. Але ненадовго, каже Вікторія Іванівна. Люди хотіли комфортніших умов, бажали жити в містах. «Проте кілька родин залишилися, наше село стало для них другою домівкою, – продовжує Вікторія Грибінна. – Навесні у нас було 11 випускників 9-го класу. І залишалося 35 учнів, школа опинилася під загрозою закриття. Але завдяки родинам, які до нас переїхали, ми маємо 50 учнів, і школу вдалося зберегти».
Як розповідає Вікторія Іванівна, у селі ще є будинки, які можуть надати для переселенців. «У селі є багато будинків, але в них давно ніхто не живе, тому, зрозуміло, їх потрібно облаштовувати, до кожного двору потрібно докласти зусиль, – каже директорка школи. – Але громада у цьому допоможе. Посприяємо й з оформленням необхідних документів. Умови проживання різні – хтось здає в оренду, хтось продає чи погоджується віддати будинок на виплату. Але ж чимало людей на прифронтових територіях потерпають від обстрілів, але не виїжджають, бо не мають грошей на житло в містах. У нас вони можуть отримати дах над головою, ми допоможемо з роботою та створимо комфортні умови для життя й навчання. Це шанс на новий старт у безпечному й затишному селі».
Ладижинські Хутори – екологічне село з мальовничими краєвидами, недалеко протікає Південний Буг, за селом є ставок, ліс. Школа – двоповерхова, з великим спортзалом та світлими класами та укриттям. Для дітей працюють спортивні гуртки з настільного тенісу, волейболу, футболу. У селі працює відділення Укрпошти, два магазини, ФАП, будинок культури, бібліотека та дитячий садок, є дитячі майданчики.
Кудрівка, Чернігівщина
Для родин з дітьми у Кудрівці на Чернігівщині житло надають безкоштовно. Сплачувати потрібно лише за електропостачання. «Ми запрошуємо як переселенців, так і сім’ї, які опинилися у складній ситуації та готові на переїзд, – каже директорка місцевої школи Оксана Рудя. – Головна умова – навчання дітей у нашій школі. Вільні будинки купує меценат. Він уродженець Кудрівки, тут досі живе його мама. Йому не байдуже майбутнє школи, і він хоче її зберегти. На бажання згодом ці будинки можна буде викупити, ціни демократичні. У нашій школі навчається понад 60 дітей. Відповідно до нової реформи освіти, з 2025 року фінансування отримують заклади з 45 і більше учнями, а з 2026-го їх кількість має бути не менше 60. Зараз у нас немає з цим проблем, але ми працюємо на випередження і хочемо убезпечити заклад від можливого закриття, тому намагаємося заохотити родини до переїзду в село. У 2024 році у село переїхали сім сімей, ще дві планують це зробити».
У Кудрівці близько 400 мешканців, до центру Сосницької громади – 20 кілометрів. Дорога заасфальтована, є автобусне сполучення. У селі працює крафтова сироварня, є відділення Нової та Укрпошти, магазини, ФАП, будинок культури, церква, парк з озером, альтанками та дитячим майданчиком, професійний футбольний стадіон, який приймає змагання Першої ліги чемпіонату України.
Миколаївка, Тернопільщина
Відродити раніше людне село хочуть і мешканці Миколаївки Чортківського району на Тернопільщині. Селяни з початку повномасштабної війни приймали переселенців та допомагали тим, хто втратив дах на головою. Втім, частина переселенців, зокрема з Київщини, згодом повернулися додому. А кілька сімей залишилися в Миколаївці. Разом з тим у селі ще чимало порожніх будинків. «Насправді порожніх будинків багато, – каже староста Миколаївського старостинського округу Людмила Федьків. – Але не усі вони придатні для життя. Та було би бажання – і все можна облаштувати. Колись в цих будинках жили люди, а зараз багато з них виїхали з села і вирішили віддати помешкання тим, хто цього потребує. Від майбутніх господарів потрібне лише бажання привести оселю до ладу. У селі є переселенці, кілька вже придбали будинки, в яких живуть. Це і пенсіонери, і молоді люди, які працюють дистанційно».
До старостинського округу входить три села. Школа – у Миколаївці, де навчається близько 60 дітей. І хоч про закриття закладу поки що не йдеться, все ж у Миколаївці дуже чекають на сім’ї з дітьми, щоб зберегти школу й надалі, а село мало перспективу.
Так, жити у селі непросто. Проте ті, хто не боїться роботи і не пасує перед труднощами, знайдуть не лише дах над головою, а й свіже повітря, мальовничу природу, власну городину. А головне – щирих людей, які завжди готові прийти на допомогу.
