Повномасштабна війна, яку кремлівська влада розпочала в Україні 24 лютого 2022 року, застала Ольгу Баумкетнер в колі рідної сім’ї. Родина мешкає в Східниці на Львівщині. Наступного дня до військкомату вирушили її свекор Іван Іванович та його молодший син Василь.
«Василя забрали до війська, бо мав офіцерське звання, а от свекра (тата) – ні, – почала свою історію Ольга. – Сказали чекати вдома. Проте він постійно телефонував і запитував, коли приходити. Тож з третьої спроби таки став до лав місцевої Дрогобицької тероборони. У квітні Іван Іванович вже вирушив на Донецький напрямок. Був розвідником. Його бойова позиція була поблизу села Закітне. Там стежив, щоб через річку Сіверський Донець не переправилися рашисти. Відколи вирушив на фронт, вдома ні разу не вдалося побувати – все казав, є молодші хлопці, нехай вони навідаються до сімей, їм це потрібніше… А перед початком великої Харківської операції його з побратимами вже мали перекидати на той напрямок, однак підкосило здоров’я – стався інсульт. Поки вивезли з поля бою, поки доставили до лікарні, зробили операцію – втратили дорогоцінний час. Тож невдовзі наш тато помер».
Майже з перших днів великої війни дім Івана Івановича, зведений його власними руками, став прихистком для багатьох українців зі сходу країни, які втратили житло або рятувалися від обстрілів. Ольга, юристка за освітою, мала чимало друзів у столиці, адже там вчилася. Тож допомагала всім, хто звертався по допомогу. Та й донині у них мешкають переселенці. А коли у рідних на війні виникла потреба в автомобілі, разом з друзями з Німеччини придбали автомобіль та доправили на фронт. З того часу на передову родина постійно передавала найнеобхідніше – турнікети, аптечки, біноклі, тепловізори, автівки… Все доводилося діставати і в Україні, і за кордоном.
«Коли минув перший шок і всі вже зрозуміли, що до нас загарбники не дійдуть, ми зі свекрухою Світланою Василівною вирішили потішити тата та розпочати власну справу, про яку він давно мріяв, – розповідає жінка. – Його товариш більше восьми років розводить равликів, й Іван Іванович теж дуже хотів спробувати цей бізнес. На початку квітня 2022 року ми привезли перших молюсків. Спочатку розводили їх на невеличкій ділянці в 50 соток, яка належала Світлані Василівні. Тато дуже радів, що ми взялися втілювати його мрію. Звичайно, починати завжди важко. Ми багато читали про подібний бізнес, відвідували равликові ферми, переймали досвід, вчилися… Перший «врожай» отримали непоганий, хоча й втратили один день та частину прибутку. Бо за один день холодної погоди равлики поховалися в землю, звідки їх нереально було дістати. Але перший дохід вдалося отримати. А найцінніше – здобути важливий досвід.
Поступово з кожним сезоном равликова ферма розширювалася. У 2023 році її заклали на 1,5 гектара, а цьогоріч планують розводити молюсків на двох гектарах землі. «Нам пощастило з водою – вона у нас тут дуже добра. Є питання з температурним режимом, проте вже призвичаїлися. Крім того, живемо в місцині з чудовим краєвидом, в оточенні лісів і гір. Тож виникла ідея з туризмом. Торік на розвиток справи ми отримали грант від Всеукраїнського ветеранського фонду, – продовжує Ольга. – Близько півтора мільйона гривень маємо освоїти до кінця березня цього року. Їх спрямовуємо на купівлю необхідного обладнання. Вже придбали мінітрактор, який для нас дуже важливий для обробітку землі. Адже потрібно засівати спеціальну траву, якою харчуються равлики, виполювати міжряддя, щоб молюски там не скупчувалися і щоб не подушити їх, коли ходимо. Тракторцем вивозитимемо корм для них – щодня до тонни. А також техніка буде дуже корисною при зборі урожаю, для скошування трави… Равликове поле вже огородили спеціальною триклапанною сіткою. Придбали столи для миття равликів. А до відкриття туристичного сезону завершуємо спорудження санвузла, альтанки. Також зробили під’їзну дорогу до ферми, облаштували парковку. У планах – посадити великий сад і встановити у ньому п’ятиметрову гойдалку».
За словами Ольги, минулого року на фермі вже були перші туристи. З родинним бізнесом безкоштовно ознайомилися бійці, які проходять реабілітацію у місцевих оздоровницях, а також діти-переселенці з різних регіонів України. Вже цього сезону туристам тут пропонуватимуть страви з равликів та національні карпатські наїдки, якими славиться цей регіон. Мають попередні домовленості і з туристичними компаніями. Загалом сезон триватиме з червня до середини жовтня. Потім почнеться збір равликів, який потрібно завершити вчасно, інакше можна втратити частину через холоди. На сезон збору родина набирає до десяти помічників. Затим землю переорюють та залишають відпочивати до наступної весни. Коли потеплішає і на полі зійдуть перші зелені паростки, на ферму знову привезуть маленьких молюсків…
«Ми із задоволенням розповідаємо про свій бізнес всім, хто хоче розпочати розводити равликів, – додає жінка. – Адже він приносить і задоволення, і прибуток. До слова, кілограм найдорожчих равликів, які ми експортуємо в Європу, становить три євро. У стравах, звісно, вони дорожчі, проте дуже корисні, адже на 99 відсотків складаються з білка. Поки що плануємо частувати туристів ескарго – класичною стравою з равликів під різними соусами, яку подають в підготовлених черепашках. Але й тестуємо різні салати, в які додаватимемо молюсків. Крім того, їх можна солити, консервувати».
А ще Ольга зізналася, що в планах також відновити, реконструювати стару дідівську хату, розташовану в них на подвір’ї. Там прийматимуть туристів, які захочуть побути серед цілющої прикарпатської природи, насолодитися краєвидами та смачною кухнею навіть у період, коли равликова ферма не діє. «Разом з нашими бізнес-партнерами хочемо організувати фестиваль, щоб більше людей дізналося про наш край, корисну їжу та ідеї для бізнесу», – поділилася своїми планами Ольга Баумкетнер.
