«Ти бережи себе, – попрохала у відеорозмові Олександра Красілича дружина Лілія. – Мені наснилося, що я цілую тебе у шию справа». Чоловік традиційно заспокоїв кохану: «Сонечко, все буде добре». Рівно за дев’ять днів його не стало… «Одиночне уламкове поранення шиї з ушкодженням кровоносних судин та спинного мозку», – напишуть в офіційному сповіщенні. З правого боку…
А за кілька годин до цього Красіличі не могли натішитися бездоганною якістю інтернетівського зв’язку. Сашко милувався, як малесенька Роксоланочка відмовляється «подружитися» з горщиком, гордовито тішився тим солодким «тата». Дівча знало батька лише з телефонних розмов. Він пішов на війну, коли їй ще не було й двох місяців. «Я люблю тебе», – повторила Ліля фразу, яка була взаємною і щоденною від 2017-го, відколи разом. Й на думку не спало, що стане вона останньою в щасливих розмірених буднях. Передчуття, аналізує жінка нині, було: нестерпно душило в грудях, гнітило й хотілось мовчати.
Вам також може сподобатися
Уродженець Поляхової, що на Теофіпольщині, Олександр Красілич давно мешкав у Кам’янці-Подільському. Закінчивши тамтешній фаховий коледж культури і мистецтв, а згодом Рівненський державний гуманітарний університет за спеціальністю «театральне мистецтво», прищеплював дітворі любов до кіно-, фото-, відеосправи у рідному коледжі. Його короткий викладацький шлях щедро всіяний цікавими проєктами, творчими родзинками. Олександр загинув під час артилерійського обстрілу поблизу селища Мала Токмачка, що на Запоріжжі, 9 вересня 2023-го – у день українського кіно. Відміряла доля лише 46.
Для них обох це був другий шлюб. Олександр привіз Лілю з п’ятирічною Аріною до Кам’янця-Подільського у 2017-му. Дівчинка, спрагла справжньої батьківської любові й розчулена чоловічою опікою, небавом сама попросила згоди називати його татом. Коли Ліля, дипломована юристка, не змогла в новому місті знайти роботу за фахом, закінчила курси швачки. Сашко на радощах, що дружина не буде прив’язана до жодного робочого графіку, купив швейну машинку. Вони утрьох багато подорожували. Брали в автівку намет, збирали нехитрі пожитки й їхали, куди надумалося. Найбільше полюбляли ночувати на березі Студениці або Дністра. Об’їздили чи не увесь захід України. А ще стільки місць назавше залишились в планах. Мріяли підкорити верхівки всіх українських гір.
Встигли лише Говерлу.
Сашко запевняв, що створить рай на землі для найрідніших. Біля власноруч зведеного будинку насадив усіляких цікавинок, що смачно плодоносять. І навіть ставок розпочав там копати. Мріяв, що збиратимуться тут його донечки: Софія (від першого шлюбу), Аріна й Роксолана. Бо в них душі не чув. Накупив рибних снастей. «Він цікавився абсолютно всім, – ніяк не вгамує сліз осиротіла дружина. – Був компетентний чи не у всіх галузях. Та й умів він чи не усе. Від батька перейняв хист різьби по дереву. Неймовірно талановито фільмував-фіксував і наймасштабніші, і найдрібніші миті. Ми з ним багато читали. А під час його служби навмисно брали одну електронну книгу, щоб потім обговорити її. Він був мудрим аналітиком, тож ще восени 2021-го, коли була вагітна Роксоланою, обережно так підводив мене, що велика війна неминуча, що я маю бути до всього готова. Адже він, резервіст, який у 2015-2016 роках пройшов шляхами АТО, неодмінно піде воювати в разі чого».
…Того фатального 24 лютого Олександр повіз доньок з дружиною на Івано-Франківщину, до її батьків. О першій ночі приїхали. Вранці наполіг, щоб тесть завіз його до тамтешнього військкомату. Повезли спочатку в Житомир, згодом була служба у частині на Тернопільщині. На кілька днів відпросився в командування, щоб відвезти дівчат з Франківщини до Кам’янця-Подільського, адже Аріні потрібно було йти в п’ятий клас. І хоч документи були у Лілі на руках й вони домовилися з адміністрацією тамтешньої школи, що дівчинку зарахують, Олександр наполягав, щоб повернулися. Бо прагнув, щоб Аріна ходила в музичну школу. Свою наполегливість у навчанні гри на фортепіано дівчинка й досі присвячує татові. Наприкінці серпня 2022-го привіз своїх дівчат додому. Купив Роксолані візочок й, навіть не залишившись ночувати, поспішив назад.
Ліля з Аріною заморожували вареники й налисники, бо в другій половині вересня Олександр мав приїхати у відпустку. Натомість у відпустку приїхав його побратим, коли привіз додому Сашу «на щиті». «Пробачте, що не відтерли кров з бронежилета», – винувато поглянув у вічі вдові. Тоді ж Едуард, з яким Олександр потоваришував ще в Тернополі й разом у грудні 2022-го поїхали до Запоріжжя, зізнався, що в них 22 березня 2023 року ще один день народження на двох: під час артообстрілу біля них вибухнув снаряд, обох контузило. Саша не розповідав. Не хотів, щоб хвилювалася.
«Я розуміла, що то війна, – плаче Ліля, – але чоловік незмінно запевняв, що все добре. Аж коли побратими привезли з фронту його камеру й телефон, проглянувши фото і відео, збагнула, якого насправді пекла йому довелося звідати. То так страшно – в жоднім фільмі такого не побачиш. Саша просто був таким завжди: напрочуд відважним, безстрашним, сміливим, а ще – надміру позитивним, оптимістом і добряком. Я жодного разу не бачила, щоб він розсердився».
Маленька Роксолана (як же мріяв татусь, вперше взявши до рук немовля, адже був на партнерських пологах, бачити, як росте його крихітка) продовжує цілувати татуся на світлині. А ще годує його печивом і вафлями, й так дзвінко-дзвінко «тятяє» до нього. Ліля ж попервах щодня ходила до могили, згодом змусила себе робити це через день. Піде, розкаже йому все. Послухає зрадливу тишу. Наплачеться. Жінка не вважає себе вдовою, запевняє, що вона – дружина Янгола.
«Це ж я, напевно, неправильно молилася, – міркує, шукаючи пояснення цій тотальній несправедливості, – все просила у Бога, щоб коханий був біля мене. Тепер він біля мене. Вернувся назавжди. Може, треба було перефразувати».
Які б питання не ставили виснажені розпачем й болем найрідніші Всевишньому, собі, оточенню, відповідь на них одна: підступна війна ламає долі, не розбираючись. Така її безглузда місія.
