Народилася і виросла майстриня у мальовничих Заліщиках на Тернопільщині. А після заміжжя переїхала на Вінниччину. Вищу освіту здобувала у столиці, в торгово-економічному інституті, де і познайомилася з чоловіком. А паралельно навчалася у вищому художньому училищі на курсі петриківського розпису.
«Я з дитинства дуже любила малювати, – почала свою історію Ірина Іванівна. – Тож коли мій чоловік Юрій Миколайович запропонував освоїти новий вид мистецтва, я вирішила спробувати. Петриківський розпис так мене захопив, що чотирирічний курс закінчила екстерном за два роки».
Трудовий шлях розпочала в 1993 році у школі – вела мистецький гурток, на якому вчила дітей створювати петриківські орнаменти. А потім 15 років розписувати цією технікою вчила підростаюче покоління у Вінницькому палаці творчості. З посади пішла вчителем-методистом. За словами Ірини, багато її вихованців стали призерами та переможцями багатьох конкурсів і виставок, мистецьких заходів. Як місцевих, так і всеукраїнських й міжнародних.
Тривалий час жінка мріяла відкрити власну студію, де могла б передавати свій досвід не лише дітям, але й дорослим. І врешті її мрія здійснилася. Її мистецька студія «Скарб» стала своєрідним навчальним осередком для понад шести десятків людей віком від шести до сімдесяти років.
«Менші охоче проводили час, навчаючись розпису, а старші створювали красу для себе, рідних, спілкуючись та з користю проводячи дозвілля, – каже Ірина Угринчук. – Проте з початком коронавірусу в Україні була змушена закрити студію».
Весь цей час мисткиня також не перестає займатися творчістю. Жінка зізналася, що часто ідеї приходять до неї уві сні. Тоді вона підіймається, бере папір, олівець та наносить ескіз, щоб уже вдень він «ожив» барвами на певних виробах.
«Найпершою моєю роботою колись стали маки розміром 10 на 15. Їх зобразила на папері. Нині ж працюю з різними матеріалами: деревом, металом, тканиною, пластмасою, керамікою, камінням, шкірою тощо. Використовую здебільшого акрилові фарби. До цього часу головними і найкращими моїми «помічниками» є пензлики, які сама роблю з шерсті своєї домашньої улюблениці – кішки Бусинки. Вона не заперечує, коли «прошу» в неї кілька ворсин з шиї чи з-під лапок», – усміхається майстриня.
Серед чималого розмаїття чудових та барвистих речей, які створює Ірина, –картини, прикраси, кухонні речі: ложки, дощечки, лопатки, сільнички, керамічні глечики, тарелі, мальованки – розписані яйця та багато-багато іншого. На них розквітають рослинні орнаменти, співають казкові птахи, усміхаються звірята, пурхають метелики…
Майстриня вже мала чотири персональні виставки, одну з яких – у Києві. Чимало з її робіт є чи не у всіх країнах світу, у багатьох приватних колекціях. А ще жінка розписала чотири військові гільзи для краєзнавчого музею в Ірпені, що на Київщині. Міста, яке одним з першим постраждало під час повномасштабного вторгнення рашистів на нашу землю. Крім того, вона розписує гільзи, які продають на аукціонах, а зібрані кошти спрямовують для закупівлі необхідного нашим Захисникам.
У найближчих планах мисткині – відновити роботу своєї художньої студії. Для когось вона стане мистецьким стартом, новим кроком у житті, декому допоможе відволіктися від тривожних буднів… «Своїми роботами я хочу додати яскравості в наше життя, зробити його насиченішим та змістовнішим. Можливо, як і я колись, хтось знайде себе в цьому чудовому художньому жанрі і в майбутньому розвиватиме й збагачуватиме власними ідеями наш унікальний петриківський розпис», – переконана Ірина.
Більше робіт Ірини Угринчук можна переглянути на її сторінці у фейсбуці, перейшовши за QR-кодом: https://www.facebook.com/profile.php?id=100022039444710