«Банкай» — етнічний чеченець. Народився у Києві у 1996-му. Бо тато з мамою, втікаючи від війни в Чечні, переїхали в Україну. У 1998 році родина повернулась в Чечню, а в 1999-му батьки загинули на війні з рф. «Банкай» разом з тіткою повернувся в Україну. Жив у Києві та Черкасах. Дев’ять років професійно займався бойовим самбо. Згодом відкрив власний бізнес – возив товари з Китаю. Перед повномасштабним вторгненням мав власну охоронну фірму.
У війську з першого дня повномасштабного вторгнення: спочатку в лавах ТрО, а у 2023-му приєднався до «Азову». Ізюм, Довгеньке, Мар’їнка, Вугледар, Харківський контрнаступ, Кліщіївка – це далеко не весь перелік населених пунктів з бойової біографії «Банкая». У Серебрянському лісництві отримав уламкове поранення, але через десять днів повернувся в стрій.
«У мене був дуже серйозний клієнт з Америки, який за два місяці сказав, що буде широкомасштабне вторгнення, – розповідає «Банкай». – Він попросив забезпечити охорону: ми мали вивезти його за кордон. Він розрахувався, була домовленість, ми мали надати послугу. 24 лютого. Я прокинувся в Києві від вибухів. І тут дзвінок від клієнта. Вирушило два авто із супроводом, забрали клієнта, добу їхали до кордону на Закарпаття. Тоді клієнт сказав: «Давайте зараз ми перетнемо кордон разом, летимо в Маямі, я вам дам роботу і ви працюватимете на мене?» Мої колеги поїхали з ним, а я і ще один співробітник «Єгерь» залишилися.
Хоча до повномасштабки я був несвідомим громадянином. Для мене війна і зона АТО були десь далеко; щось таке, що мене не стосувалося. А тут я все це на власні очі побачив – і вже знав, що піду у військо.
Ми з «Єгерем» у місцевих на Закарпатті помилися, поїли, і 27 лютого пішли у військкомат — там же, на Закарпатті, в Перечині. Так я потрапив у ТрО, в 101-у Закарпатську бригаду, 68-й батальйон. Мені пощастило, що були якісь певні навички володіння зброєю, навички екстреного кермування. Мене і «Єгеря» одразу забрали в розвідку. Потім місяць підготовки, введення в курс військової справи, й ми виїхали під Ізюм, де вперше взяли участь у бойових діях».
Затим були Бахмут, Кліщіївка, Козача Лопань… І після тих боїв в березні 2023 року «Банкай» перевівся в «Азов». Спочатку був командиром взводу. Потім пройшов сержантський курс і став заступником командира роти по роботі з особовим складом. Протягом року виконували завдання у Серебрянському лісництві, Лиманському напрямку. Тоді зупинили просування росіян на ключові стратегічно важливі дороги й населені пункти. На Тернах за місяць знищили понад 100 одиниць техніки.
На початку вересня 2024 року «Банкай» з побратимами потрапив на Торецький напрямок. Він каже, що дуже допоміг там досвід Маріуполя.
«Це зовсім інша місцевість, а в нас середній вік бійця «Азову» – 24 роки, і в декого з них не було іншого бойового досвіду, – розповідає Захисник. – Ситуацію нам передали складну: ми виводили з оточення підрозділи однієї з механізованих бригад, не було жодних позицій. Почалися точкові операції, піхотні штурми, загін снайперів і загін розвідки зробили дуже велику роботу. Ми спочатку навіть почали відбивати ті позиції, які втратили наші попередники, почали заходити потроху в Нью-Йорк. Але було складно ще й тому, що в росіян тактична обстановка була набагато ліпшою, бо вони зайняли ключові висоти, а ми залишилися в низині. Але на початок 2025-го ми створили собі буферну зону в кілька кілометрів».
Найважчим напрямком для себе захисник вважає Кліщіївку під Бахмутом, а для бригади – Торецький напрямок, коли військова частина перебувала в процесі ротації: «Кліщіївка була важка тим, що там були «вагнерівці», великі штурми, накати по 15-16 годин. Спочатку вони гнали два штурми зеків. А потім в останній накат йшли професійні «вагнери». І от цей останній штурм витримати було найважче».
Нині «Банкай» реалізовує проєкт, спрямований на інтеграцію важкопоранених бійців з ампутацією, інвалідністю та небоєздатних бійців, які, проте, хочуть залишитися в бригаді.
«Я працюю з бійцями з ампутаціями, важкими пораненнями, групами інвалідності, тими, хто повернувся з полону, – каже він. – Підрозділ має інтегрувати їх як в цивільне життя, так і у військову справу. Зараз, у досить терміновому порядку, опрацьовуємо штатну структуру нового підрозділу. Це буде перший в Силах оборони підрозділ такого типу.
Основні напрямки роботи підрозділу: рескілінг (опанування нових професійних навичок), перенавчання, у нас є власна офлайн-школа. Головне завдання – не допустити відтоку кадрів.
В «Азові» 85 відсотків важких поранених після відновлення хочуть залишитися в бригаді… І навіть люди з ампутаціями однієї чи двох кінцівок. Тому моя задача — поставити цих людей на посади з максимальним коефіцієнтом корисної дії. По-друге: ми завжди запитуємо, чим військовий хоче займатися, які в нього є спроможності, які сильні морально-ділові якості. Ми аналізуємо запити від підрозділів. Зараз ми вже закінчуємо місячний курс. Я його називаю базовою мозковою підготовкою, де люди проходять навчання з різних дисциплін, де відбувається своєрідний ріскілінг: маю на увазі зміну навичок військового, щоб він приносив користь на будь-якій іншій посаді.
Чим займається сам підрозділ інтеграції — не можу поки розповідати. Ідею такого підрозділу ми масштабуємо на корпус, Національну гвардію, але, як сказав друг «Редіс», це має перерости з групи ініціативних людей в систему. А на систему потрібен час».
«Банкай» переконаний, що остаточне завершення війни настане лише тоді, коли рф буде неспроможною мати наміри й потенціал для наступу на Україну. Україна має бути сильна всередині і не давати росіянам навіть наміру піти війною.
Поділився Захисник і планами на майбутнє: «Я куплю хатинку десь на Франківщині, в горах, в глухому селі, до якого не можна буде доїхати. Заведу пасіку. У мене будуть коні, буду ходити на рибалку. Матиму сад і город, де буду вирощувати свої овочі і ягоди. Лазня буде обов’язково. І я буду виходити з філіжанкою кави, дивитися на свою пасіку, потім – на гори, на город. І буду жити своє найкраще життя. А ще – буду мандрувати світом».