Народилася і виросла майстриня на Кіровоградщині, а вже понад 18 років мешкає у Дніпрі. Юлія каже, що після першого ж візиту в це місто назавжди закохалася у нього.
«По жіночій лінії в нашому роду всі полюбляли вишивати. А в мене з цим не склалося. Проте дуже любила малювати, створювати щось своїми руками. Закінчила художню школу, займалася у багатьох гуртках декоративно-прикладного мистецтва. Так сталося, що освіту здобула вищу агрономічну. Проте жодного дня не працювала за спеціальністю. Подобалися кулінарія, дизайн, проте більше двох десятків років тому не було можливості вчитися у цих напрямках», – каже Юлія Герасименко.
Вам також може сподобатися
На фото: «Кажуть, що спогад – це фотографія, зроблена серцем, щоб особливий момент тривав вічно. Спогади нам приносить життя, на ряду з посмішками і сльозами. Сльози сохнуть, посмішки згасають, але спогади залишаються вічними», переконана Юлія Герасименко.
У новому місті жінка починала життя з нуля. Переживала тривалу депресію. Тож їй порадили чимось відволіктися. Спочатку вона спробувала вести кулінарний блог. Навіть брала участь у міжнародних конкурсах. А якось здобула перше місце, приготувавши різдвяний калач.
«Готування страв розбудило мою творчість. Гортаючи сторінки соцмереж, якось натрапила на сайт з різноманітними кавовими деревами. Вирішила спробувати. Зробила на подарунок мамі і тітці. Відтоді почала виготовляти кавовий декор. Свої роботи виставляла в інтернет. І якось мене запросили на ярмарок. Спочатку сумнівалася та вагалася, чи йти. Зрештою – пішла. І знаєте, майже всі розкупили. Крім того, на цьому заході знайшла чимало друзів та однодумців, також закоханих у мистецтво», – розповідає жінка.
На фото: Мініатюрами Юлія займається вже понад сім років.
Підтримав захоплення дружини і її чоловік Павло. Він і досі є її помічником та порадником. А коли Юлія завагітніла і залишилася без роботи, на сімейній нараді вирішили, що її творчість повинна стати основною. Адже на той час вона почала заробляти чи не більше, ніж на основній роботі. З того часу жінка офіційно реалізовує свої вироби, сплачуючи необхідні податки.
«Але вироби з кави з часом втратили свою актуальність. Почала думати, чим би ще зацікавити покупців. В інтернеті побачила дуже гарні азійські мініатюри. Почала вигадувати, експериментувати – виготовляти подібні декоративні панно. А оскільки я люблю функціональні речі, почала додавати до них гачки. Вийшло щось на кшталт ключниці. Бо на них можна було щось повісити».
Мініатюрами Юлія займається вже понад сім років. З того часу виготовила їх тисячі. Й індивідуальні на замовлення, і власні задумки. Їх тематика доволі різна: кухонні мотиви, куточок сирного льоху, кімната 80-х, український інтер’єр тощо.
«А улюблену мініатюру-ключницю багатьох моїх клієнтів «Двері Моніки» копіювала 286 разів… Така була популярна».
Нині роботи Юлії є в 30 країнах світу. В США в музеї зберігається одна з них – «Шафа з Бородянки», де після обстрілу рашистами будинку на меблях вцілів керамічний півник…
Майстерню жінка обладнала в одному з куточків спальні. Там розмістила і свої численні інструменти. Каже, що не кожен чоловік може похвалитися таким арсеналом. Бо ж потрібно і заклеїти, і просвердлити, і зашліфувати, і відрізати… Багато в чому допомагає Павло.
Розмір її мініатюр – від трьох на п’ять сантиметрів до пів метра. А найчастіше – приблизно 20 на 30 сантиметрів.
Чимало своїх робіт майстриня передала на аукціони, кошти від продажу яких спрямували для потреб ЗСУ.
«Найбільше мені подобається творити в українському стилі. Старовинні піч, полотняна доріжка, скриня, лавка… Українська оселя в мініатюрному вигляді. Цей декор можна використовувати як панно, вішати, ставити. Коли я роблю ці речі, спочатку вивчаю тему, розглядаю світлини, малюнки, щоб максимально точно відобразити певний період в житті нашого народу. І це мені дуже подобається».
У планах Юлії чимало задумок. Має багато ідей для мініатюр в українському дизайні. А також мріє продовжити колишні вподобані теми про Гаррі Поттера.
