12-річна Анна-Марія Герман з Львівщини, яка не бачить від народження, зібрала для Збройних сил України вже понад 5,5 мільйона гривень. «Сімейна газета» (№10 від 6 березня 2024 року) писала про дівчинку, яка з початку повномасштабного вторгнення волонтерить: співає в церквах та на різних майданчиках в Україні й за кордоном, щоб зібрати гроші для армії. За ці кошти закуповують рації, одяг, медикаменти та інші речі. Також Анна-Марія разом із мамою відвідує поранених бійців у шпиталях. Нещодавно до свого дня народження вона організувала збір для 128 бригади на розвідувальний дрон «Мавік».
В регіональних осередках по всій Україні незрячі від початку повномасштабного вторгнення плетуть маскувальні сітки, заливають окопні свічки, виготовляють іншу потрібну на фронті амуніцію.
Відомо, що 70-80 відсотків інформації про навколишній світ ми отримуємо через зір. Незрячі позбавлені такої можливості. Сліпота вважається найважчою формою інвалідності, тож незрячим людям дуже важко інтегруватися в сучасне суспільство, самореалізуватися. Незрячий виживає лише тоді, коли опиняється серед зрячих людей.
Близько 285 мільйонів людей у всьому світі мають порушення зору: 39 мільйонів – незрячі, 246 мільйонів мають значну ступінь зниження зору. В Україні точної офіційної статистики щодо кількості людей з порушеннями зору нема, за неофіційними даними – це приблизно 100 тисяч людей.
А 15 жовтня в Україні та світі відзначають Міжнародний день білої тростини. Цей день є нагадуванням про виклики, з якими стикаються люди з порушеннями зору, та про важливість підтримки їхніх прав на рівність й інтеграцію у суспільство.
Для переважної більшості незрячих людей біла тростина є основним засобом, що забезпечує безпеку, можливість орієнтуватися та самостійно пересуватися в просторі, жити незалежним, активним і повноцінним життям. Як засіб визначення шляху палиця відома вже здавна. Та історія білої тростини як символу сліпоти бере свій початок лише з 1921 року.
У Великій Британії, в Бристолі жив молодий професійний фотограф Джеймс Біггс, який забезпечував знімками три місцеві журнали. Однак через нещасний випадок він втратив зір. Джеймс був у відчаї. Але на своє щастя одного разу він зустрів осліплого солдата, який повернув йому віру в себе і допоміг розпочати нове життя. Одна з порад, яку дав Біггсу колишній воїн, була такою: «Розвивай свою самостійність. Якомога частіше виходь з дому сам. Чим більше виходитимеш із супроводом, тим більше зіпсуєш нервів, коли доведеться йти самому». Джеймс прислухався до поради. Він почав самостійно виходити з дому зі своєю звичною тростинкою для прогулянок, але помітив: вона не гарантує йому цілковитої безпеки. Часом він і сам стає джерелом небезпеки для інших перехожих. Виявилося, що його палиця не завжди привертає до себе увагу і непомітна всім, особливо за похмурої англійської погоди. Тоді Джеймсові спало на думку пофарбувати тростину в білий колір, щоб вона одразу привертала увагу оточення. Задум виявився вельми вдалим. Тоді Біггс порадив іншим незрячим зробити те ж саме.
Але незрячі Великої Британії мусили чекати ще 10 років, поки Ротаріанський клуб (поширена в країнах Заходу благодійна організація) з місцевості Уестхем не подарував незрячим білі палички для вжитку при самостійному орієнтуванні. Завдяки пресі справа ця набула великого розголосу по всій країні. З 1932 року Королівський національний інститут для сліпих, що започаткував свою діяльність ще 1868 року, розпочав офіційно впроваджувати білу тростинку серед незрячих.
У Франції, батьківщині Валентина Гаюї, засновника першої школи для сліпих, і Луї Брайля, винахідника рельєфно-крапкового шрифту, початок історії білої палички датується 1930 роком. Її хрещеною матір’ю була аристократка Гвіллі д’Ербемон, яка багато часу і власних коштів витрачала на допомогу сліпим. Маючи численні контакти з незрячими, вона помітила, що ті далеко не завжди сприймаються перехожими як незрячі, тому мають серйозні клопоти з самостійним пересуванням містом, а інколи й потребують сторонньої допомоги. І їй спало на думку, щоб незрячі користувалися білими паличками на кшталт жезлів, якими послуговуються поліцейські. Префект паризької поліції підтримав цю пропозицію. Пані д’Ербемон звернулася до однієї з найбільших газет, і з її допомогою вдалося розгорнути рух за впровадження білої палички у всій Франції. 7 лютого 1931 року на спеціальних урочистостях за участі воєнного міністра та міністрів освіти й охорони здоров’я вона вручила білі палички першому президентові осліплих французьких ветеранів першої світової війни і представникові цивільних незрячих.
У Сполучених Штатах завдяки зусиллям деяких видатних діячів Національної федерації сліпих в 50-х, 60-х роках розгорнулася широка кампанія з роз’яснення проблем людей з інвалідністю серед американського суспільства, її наслідком було прийняття Конгресом рішення проголосити 15 жовтня Днем безпечної білої тростинки. Вперше цей день відзначався в 1964 році. В подальшому він був визнаний Міжнародним днем білої тростини загальним зібранням Міжнародної федерації сліпих (попередниці Всесвітньої спілки сліпих) 1969 року в Коломбо. У всесвітньому масштабі день відзначався наступного року.
Зараз Міжнародний день білої тростини відзначається в багатьох країнах світу. Спілки сліпих намагаються цього дня разом зі зрячими проводити відповідні акції, спрямовані на посилення інтеграції незрячих у суспільство. Вони прагнуть в першу чергу зацікавити засоби масової інформації, громадську думку, привернути увагу центральних та місцевих владних структур до своїх проблем. Особливо широко відзначається цей день в країнах Західної Європи.
В Україні День білої тростини мало відомий, тому незрячим ще треба багато чого зробити для зміни суспільної свідомості і створення позитивного ставлення до незрячої людини, особливо у свідомості працедавців та чиновників з владних структур. Існує також чимало проблем і потреб, про які належить постійно нагадувати суспільству.
Як допомогти незрячій людині
В умовах повномасштабної війни вразливі категорії населення в Україні потребують особливої підтримки. Якщо ви перебуваєте поруч з незрячою людиною, не варто соромитися надати їй допомогу.
Якщо ви хочете допомогти незрячій людині, обережно доторкніться її руки та запитайте, чи допомогти їй. Якщо співрозмовник погодився, попросіть його взяти вас під руку. Важливо йти на пів кроку попереду – це оптимальна відстань, яка дозволить людині почуватися комфортно. За можливості також попереджайте про можливі небезпеки та перешкоди. Якщо ж співрозмовник відмовився від допомоги, не нав’язуйтесь. Можливо, він вже знає цей відрізок дороги.
Якщо ви перебуваєте у приміщенні із незрячою людиною, опишіть, де в кімнаті стоїть стілець, та запропонуйте їй сісти. Не намагайтеся посадити її силоміць та у жодному разі не штовхайте, оскільки вона може втратити рівновагу та поранитись.
Якщо ви обідаєте разом, розкажіть людині про їжу, яку принесли, і про те, де ви її поставили. Так співрозмовнику буде легше знайти страву самостійно.
Не поводьтесь із собаками-поводирями, як зі звичайними домашніми тваринами. Поки вони стежать за своїми господарями, їх не можна гладити, годувати чи гратися з ними.
Коли ви розмовляєте з групою незрячих людей, пам’ятайте про необхідність щоразу звертатися на ім’я до того, до кого ви говорите.
Людям із порушенням зору значно важче пересуватися у негоду, тож варто запропонувати їм допомогу, якщо у вас є така можливість.
З етичних міркувань не використовуйте слово «сліпий». Коректніше буде сказати «незрячий».
