У 2021 році він прийняв усвідомлене рішення – йти захищати країну зі зброєю в руках. За спиною у Володимира Біленького була вища освіта та фах лікаря ветеринарної медицини, а також – власний успішний бізнес.
«Колись я мріяв стати лікарем, але вирішив лікувати тварин. У 2015-му разом з дружиною Іриною відкрили власну ветеринарну клініку, згодом і її філіал. А у 2021 році вирішив, що не можу бути осторонь у боротьбі з російським ворогом, і вступив у добровольчий батальйон», – почав свою історію Володимир.
Свого часу він закінчив військову кафедру. На фронті був розвідником. «Вже відчувалося, що щось має статися, тож з Іриною обговорили подальші кроки. Валізи, документи були зібрані. Спочатку вона з двома маленькими дітьми не хотіла нікуди виїжджати, проте, коли у Вінницю прилетіли перші ракети, таки мусила прийняти важке рішення. За кордоном вони пробули до липня 2022-го. Ірина чекала на третю дитину…» – каже Захисник.
На фото: У 2021 році Володимир прийняв усвідомлене рішення – йти захищати країну зі зброєю в руках, захищати свою родину і свій дім. Фото з сімейного архіву.
Велика війна показала, що добровольчі батальйони вже втрачали свою актуальність, потрібна була чітка і грамотна система. Це Володимир зрозумів, потрапивши під «дружній вогонь». Тому записався до територіальної оборони. Понад місяць у складі протидиверсійних груп звільняв Київщину. А 4 квітня 2022 року перевівся у десантно-штурмові війська, 123 окремий розвідувальний батальйон.
«Уже на перепідготовці зрозумів, що до того майже нічого не знав про професійну роботу розвідника», – зізнався Володимир.
Захисник воював на Харківщині, а після звільнення Ізюмщини разом зі своїм підрозділом був на відновленні. Пів року на Житомирщині готував новоприбулих бійців, передавав їм свій бойовий досвід.
«Навесні 2023 року в мене з’явився цікавий проєкт: створювався новий десантно-штурмовий полк, і мені запропонували організувати з нуля підрозділ радіоелектронної боротьби. Я його очолив і формував команду. Це був виклик: створити не просто лінійний підрозділ, а підрозділ фахівців», – зазначає Володимир.
Затим Захисник воював на Оріхівському напрямку Запоріжжя, на Покровському в Донеччині. Влітку 2024 року звільнився зі служби.
Нині ветеринарним бізнесом опікується Ірина, а Володимир з батьком Олегом Васильовичем, з яким, до речі, свого часу разом служили в розвідбаті, втілюють у життя давню мрію – розводять раків. Пробували займатися креветками, але вирішили сфокусуватись на раках.
«Взяли кредит, додали й власні заощадження. Придбали в Могилівці дві старі хати, реконструювали їх та відкрили ракову ферму «Неборак». Зараз будуємо дві теплиці на 500 квадратних метрів кожна, встановили сонячну електростанцію.
З усіх інструментів фінансування найкращі – це гранти. Це майже безповоротна підтримка. Якщо ти ведеш бізнес, ти маєш узяти когось на роботу або хоча б заплатити податки. Я отримав гранти від німецької організації DVVI, Міжнародної організації міграції та державний – від Українського ветеранського фонду. Такі можливості треба використовувати.
Ветеранський бізнес – це зовсім інший підхід до підприємництва. Війна змінює людину, і вона додає у бізнес структурованість і дисципліну. Ми постійно пишемо проєкти для отримання різних грантів. У перспективі хочемо організувати навчання для ветеранів війни. Вчити їх вирощувати екокультуру та започаткувати власну справу. Крім того, це чудовий релакс, реабілітація, можливість з’єднатися з природою, відпочити та насолодитися життям.
Мені занурення з головою в роботу допомагає подолати оцей перехід від війни до цивільного життя. Рекомендую так само іншим ветеранам чимось зайнятись, десь себе знайти, реалізувати. Якщо людина захоче цим займатись, то ми їй допоможемо. Саме для цього плануємо зробити ветеранську франшизу, де будемо ветеранам робити такого формату ферми. Ми зараз експериментуємо з різними технологіями, щоб людям показати, як краще можна зробити», – каже Володимир Біленький.
