Перші спогади про «миколайчики» датуються ХХ століттям. У Кельському соборі (Німеччина) до Дня Святого Миколая 6 грудня роздавали учням пряники. Пряник у середньовічному варіанті був солодким десертом та «замінником хліба». Різні міста Західної Європи змагалися за право першості в майстерності випічки пряників. Пізніше традиція дарувати пряники на День Святого Миколая перекочувала до Польщі, а звідти — в Україну.
У наших предків День Святого Миколая було заведено відзначати великою родиною. Ставили на стіл спеціально зварене пиво, скликали гостей, а по обіді запрягали коней у воза, співали і їздили селом, щоб дізнатися, «чи слизький сніг випав цього року». Найулюбленішою з таких пісень була «А хто, хто Миколая любить».
Вам також може сподобатися
Перший відвідувач оселі на Миколая називався полазником. Згідно з народним повір’ям, полазник приносив сім’ї щастя або невдачу на цілий рік Якщо першим до хати ввійде молодий гарний чоловік, а до того ще і з грішми – добра ознака: весь рік у хаті будуть усі здорові і будуть вестися гроші, – вважали наші предки. Тому господар дому рано-вранці вставав, обходив свою господу, а потім ішов до хліва, де примовляв: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою, ще й зі своєю жоною і діточками». Далі йшов у дім як перший гість.
Саме від Дня Святого Миколая розпочинались передноворічні базари та ярмарки. На заході України напередодні свята прийнято було випікати особливе печиво — «миколайчики» і класти його малятам під подушки. Вважалося, що Миколай випікає для діток зірочки, які в його мішку стають схожими на нього. Тоді печиво було пісним (бо це якраз період посту) та розфарбоване замішаними на борошні й воді природними барвниками. Сучасного вигляду ця випічка набула у XVIII столітті, після того як правила посту для дітей офіційно пом’якшили. Тоді «миколайчикам» почали надавати цікавої форми, розписувати їх цукровою глазур’ю, а до тіста додавати сметану та масло. Напевно тому, що в це печиво вкладали багато любові, воно дивовижно впливало на дітей: нерідко вони навіть відмовлялися його їсти і, поставивши на найпочеснішому місці поруч з іконами, просто милувалися ним.
До речі, саме від «миколайчиків» пішла традиція випікати різдвяні будиночки. Після публікації у 1812 році казки братів Грімм «Гензель і Гретель» (там відьма жила у лісі у будиночку з солодощів) спочатку в Німеччині, а потім і в усьому світі вони стали найвпізнаванішими ласощами чудового свята.
Сучасну Україну можна вважати країною, де «миколайчики» перетворилися на щось більше, ніж просто традиційні розписні пряники. Їх повернення в наше життя і культуру стало одним із символів відродження національної свідомості.
Цікаві народні звичаї на Миколая
Господар дому мав прийти з церкви, взяти посудину зі свяченою водою та покропити худобу з примовлянням: «Святий Миколай, помилуй та сохрани нас від усякого лиха».
В деяких регіонах країни відзначали це свято аж три дні, варили узвар і кутю, щоб врожай наступного року був багатим.
До свята Миколая намагалися розрахуватися зі всіма боргами.
Після Миколая вже можна було збирати вертепи, починати підготовку до Різдва.
Особливою повагою в народі користувалася ікона Миколи Чудотворця. Вона була майже в кожній оселі, оскільки він захищав бідних і знедолених.
Вважається, що Миколай приносить із собою Микольські морози, тому саме з цього дня починається справжня зима. Якщо сніг випав ще до початку свята, вважається, що взимку буде холодно. Якщо було тепло, то зима, відповідно, теплою.
