Про таємниці святкових атрибутів розповіли Наталія Сіра, директор Мезинського археологічного науково-дослідного музею ім. В.Є. Куриленка, що на Чернігівщині, та Марина Усок, провідний фахівець з екологічної освіти.
Наші предки вірили в лісових духів, і щоб задобрити їх злих представників, особливо активних у зимовий час, їм підносили дари. На ялинку, яка в зимовий час залишалася зеленою, вішали дари природи і всілякі солодощі, з яких і почалася історія ялинкових прикрас.
Історія прикрашання новорічного дерева скляними іграшками бере початок з німецького містечка Лауша. Тут у 1848 році на склодувному заводі з’явилась перша скляна куля. Тривалий час іграшки виготовляли тільки в Лауші і експортували в багато країн. У XX столітті заводи з виробництва ялинкових прикрас з’явилися в США, а потім і в інших країнах.
Тенденції в галузі ялинкових іграшок стрімко змінювалися. Янголи, зірочки, годинники, мандаринки… Чим тільки люди не прикрашали ялинку за останні сто з лишком років. Кожен сам вибирав іграшки до душі. Не замислюючись, що навіть тут, у безневинному, здавалось би, святі, хтось зверху керує цим процесом. Навіть більше – використовує прикраси як елемент виховання та пропаганди.
Колись моду на новорічні іграшки запровадив Петро I, і з середини XIX століття ялинки стояли у кожному багатому домі. Ялинки, обвішані їстівними прикрасами, продавали у кондитерських магазинах. Коштувало таке дерево як половина річного доходу багатого фабриканта. Власне скляних іграшок було мало, їх вішали вище, щоб не дістали діти, а те, що нижче – прянички, бублички і цукерки – дозволялося дітям забирати.
Крім їстівних прикрас, фігурок звірят, на ялинці обов’язково були Вифлеємська зірка і янголи – із паперовими обличчями, приклеєними до «тіла» з тканини, мережива, бісеру. До початку XX століття обличчя стали робити опуклими, з картону, пізніше – порцеляновими. Були іграшки з вати, накрученої на дротяний каркас: так оформляли фігурки дітей, янголят, клоунів, моряків. На ялинках розвішували бутафорські фрукти з пап’є-маше, оксамиту.
Після жовтневого перевороту 1917 року свято поступово замінилося на комсомольське. З’явилися фігурки, які зображали «героїв того часу»: Денікіна, Врангеля, Махна. Але цей період тривав дуже недовго.
Офіційно ялинку заборонили у 1925-му в рамках боротьби з релігією. Вся агітаційна радянська машина була спрямована на те, щоб відвернути людей, і особливо дітей, від традицій колишньої культури. У ті часи виходив журнал «Юний безбожник», де діти писали: «У мене вдома є ялинкові іграшки, я їх всі на ялинку спочатку повішу, а потім я їх з нагана розстріляю» або «Я всі свої ялинкові іграшки зберу і спалю». На одну з останніх публічних ялинок у школі, де були дорогі реквізовані іграшки з німецьких магазинів, діти накинулися і розтрощили все зі словами: «Це ж усе буржуйське!» Тобто елементи класового виховання були вже помітні. На Різдво у школах влаштовували змагання, лижні перегони – що завгодно, щоб відволікти дітей.
Багато родин продовжували ставити ялинку, і часто траплялося так, що на Різдво школи майже не відвідували. Але це жорстко каралося. Людей могли звільняти з роботи, якщо дізнавалися про святкування. Втім, це не могло зупинити тих, хто хотів і свята, і дива. Завішували вікна, щоб ніхто не міг підгледіти, робили своїми руками простенькі іграшки.
Партійний пропагандист Сталіна Петро Постишев запропонував «повернути радянським дітям новорічну ялинку». Цю статтю надрукувала газета «Правда» напередодні 1936-го. В СРСР ставили ялинку у Колонній залі Кремля. На ній 10 тисяч прикрас – прапори, міні-кремлі, комсомолки у червоних хустинках, піонери, будьонівці. З’явилися іграшки-підвіски у формі зірки з серпом і молотом, кулі з зірками. Ера повітроплавання відбилася на ялинках іграшками-дирижаблями з написом «СРСР», літачками, парашутами з крихітними парашутистами, танками, броньовиками. Єдине, що не прижилося – це портрети вождів. Кулі із зображеннями голів Сталіна, Леніна, Маркса і Енгельса випускали лише протягом 1937-го. Сама фраза «вішати вождів», хоч і на ялинку, але звучала малопривабливо. Крім того, люди боялися побити кульки. Якщо хтось би доніс, добра не чекай.
Влада використовувала ялинкову прикрасу як виховний засіб. А люди сприймали ялинкову іграшку часом інакше. І коли купували її, абсолютно не замислювалися про ідеологічний сенс. Їх насамперед приваблювала краса. Хай навіть якщо на кульці – серп і молот.
Наприкінці 1930-х виходили численні інструкції, де докладно було роз’яснено, як прикрашати зразкову радянську ялинку. На верхівці – червона зірка (іноді замість неї вішали червоноармійську будьонівку). Прописували, які іграшки повинні де лежати, як має бути оформлено підніжжя радянської ялинки. Знизу могли бути побудовані композиції одразу на кілька актуальних для того часу сюжетів. Скажімо, зразкова радянська квартира, зразковий радянський колгосп.
Повернення ялинки люди зустріли по-різному. Хто святкував нишком всі ці роки – зрадів. Де про неї не дуже й чули, залишилися байдужими.
У роки Другої світової війни заводи майже не випускали нових іграшок. Якщо і були, то на військову тематику: дівчатка-санітарки з сумкою через плече з червоним хрестом, собаки-санітари, різна військова техніка. Іграшки виготовляли на заводі «Москабель» з відходів військового виробництва: металу, стружки, дроту. Багато людей прикрашали ялинки підручними засобами – ватою, наприклад, або ж робили іграшки з бинтів і марлі. Після війни допускалася на верхівці не тільки червона, а й срібна та золота зірки. Була так звана ялинка-переможниця.
У 1950-1966-ті роки прикраси випускали цілими серіями. Переважно тематичними. Коли в 1953 році в СРСР російською вийшов переклад книги Джанні Родарі «Пригоди Чиполіно», ленінградська фабрика випустила серію персонажів казки. Там був сеньйор Помідор, барон Апельсин, сестри Черешні». У середині 1950-х з’явилися інші літературні казкові персонажі: братик Кролик і братик Лис, Червона Шапочка, Кіт у чоботях, Крокодил з «Тотоша і Кокоша», доктор Айболить.
У 1955-му випустили авто «Побєда» – і воно теж прикрашає ялинку. Вона поступово перетворюється на виставку досягнень радянської економіки, господарства і культури.
Через рік виходить «Карнавальна ніч» Ельдара Рязанова. І відразу ж мода переноситься на ялинку у вигляді годинника, на якому за 5 хвилин північ. Такі прикраси були і в Європі, але там годинник показує 12 ночі. Вийшла також серія «Народи СРСР» – фігурки з різними рисами обличчя і в національному вбранні.
Але не забуває влада і про свою основну функцію – інформувати і пропагувати. У епоху Микити Хрущова на ялинці – кукурудза, морква, перець, стопи пшениці, огірки та інші овочі-фрукти.
Ялинка стає уособленням мрії. Чого нема вдома, те є на ялинці. Скажімо, побутові предмети: кавники, чайники, самоварчик, вазочки, настільні лампи – атрибути звичайного нормального людського побуту. Окрім того, на хвилі будівництва хрущовського житла – маленьких квартир — стали з’являтися міні-іграшки, набір міні-прикрас, бо в таку квартиру можна було поставити тільки міні-ялинку з міні-іграшками.
Найбільше новорічних прикрас випускали після 1961-го. Гагарін побував у космосі – найбільше досягнення країни того часу. Фігурки космонавтів, ракет, комет прикрашали новорічне дерево.
Радянська іграшка як унікальний феномен з точки зору форми припинила своє існування з 1966 року. Колекціонери збирають іграшки, виготовлені лише до цього часу. Кустарне виробництво ялинкової іграшки в Радянському Союзі припинилося, почалося машинне. Такі іграшки йшли на потік, вони стали дуже одноманітними: кулі, сніжинки, шишки тощо.
У 70-ті роки прийшла мода на казкових персонажів. Активно почали зображати героїв мультфільмів, діда мороза і снігуроньку. Через кілька років надзвичайно популярним став дощик. Гірлянда з колючими ворсинками настільки поширилася по всьому світу, що часом люди завішували сріблястими, золотистими прикрасами все дерево, і кульок зовсім не було видно.
З приходом моди на мінімалізм і авангард все максимально спростилося. Фігурки стали одутлими, розписи – найпростішими. З появою поролону випускали матрьошок в поролонових хустках, з нього робили хвостики і гребінці, свинячі п’ятачки. У виробництві іграшок почали активно використовувати пластмасу. Були пластмасові прозорі кулі, всередині яких «літали» пластмасові ж метелики. Діти розламували ці кулі і потім гралися вже з метеликами. Дрібних іграшок тоді було мало.
У 1980-ті, крім поширених на той час новорічних іграшок, в СРСР почали закуповувати прикраси на ялинку в Німеччині. Це були набори, які поставляли в спеціальній упаковці з написами російською. До набору скляних прикрас входили: піка для верхівки, 16 кольорових куль і 5 прикрас іншої форми. Ці набори були в СРСР дефіцитом і однією з найбажаніших покупок на новорічних базарах, незважаючи на досить високу ціну – 9 рублів.
1990-ті не принесли нічого нового на новорічну ялинку. Китайські прикраси одного кольору, одноразові гірлянди. Вітчизняні заводи з виготовлення ялинкових прикрас зупинилися.
2000-ті. Знову іграшки китайські. Але вже з американським ухилом: дзвіночки, Санта-Клаус, олені, персонажі гороскопу. Все менше скла і все більше пластику.
Щороку мода на новорічні прикраси змінюється. І вітчизняні атрибути все важче відрізнити від закордонних. Вишуканi українськi iграшки стають престижними: вітчизняні фабрики випускають фігурні іграшки, дивні кулі з ручним розписом, копіюють старі іграшки на прищіпці.
Сьогодні все більшої популярності набуває стилістика хенд-мейд: новорічні іграшки або навіть і сама ялинка, виготовлені власноруч. Сучасні іграшки відрізняються великою різноманітністю і часто не несуть жодного смислового навантаження. Величезний вибір форм і забарвлень тішить око і дає можливість скласти яскраву композицію.
Чим прикрашати новорічне дерево, кожен вирішує сам. Головне – щоб новорічні прикраси приносили відчуття радості, щастя та віру в диво.
