Майструвати із соломи, творити диво з цього природного матеріалу Людмила почала у підлітковому віці. Коли дівчинці було 13 років, вона змінила школу, в новій діяв гурток «Житечко», яким керувала заслужений майстер України народної творчості Марія Кравчук. Солом’яне диво, котре творили вихованці гуртка, так захопило юну Людмилу, що вона з головою занурилась у цю справу. Так це захоплення не відпускає тридцятирічну жінку досі. Адже соломкарством займається більше половини свого життя.
В’язати руками дідухи з ароматної соломи – як доторкнутися серцем до давніх народних традицій. Адже дідух як символ Різдва українці шанували задовго до появи в оселях зеленої красуні. Людмила Моспан створює дідухи за власними естетичними вподобаннями з житньої, пшеничної соломи, висушеного льону, декорує запашними квітами. Так у зимовий вечір з таким дідухом в оселю ніби робить візит запашне літо. Пані Людмила каже, що неможливо зробити два однакові дідухи, адже технологія у кожного майстра своя, та й технік різних багато. І навіть якби поставити собі за мету повторити виріб із соломи, навряд чи це вдалося б, адже, окрім руки майстра, докладеної до створення дідуха, важливим нюансом є те, що виготовлений він з натуральної сировини, а вона, звісно, також неповторна.
Людмила Моспан – викладачкау дитячій художній школі імені Миколи Рокицького, це її основна робота, котра, зрозуміло, також пов’язана з творчістю. Вищу освіту за спеціальністю «Образотворче мистецтво» вона здобувала свого часу у Переяслав-Хмельницькому педагогічному університеті імені Григорія Сковороди. У цьому ж закладі на Київщині згодом працювала викладачкою. Проте з лютого 2022-го року, з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, Людмила переїхала на відносно спокійнішу і безпечнішу Волинь. Нині мешкає у Володимирі.
Майстриня зізнається, що після роботи в школі вистачає снаги та бажання майже щодня створювати вироби з соломи – ангели, павуки, дідухи, обереги… Свої вміння, зокрема у солом’яній справі, передає вихованцям школи, а також гуртка «Чарівний колосок» у Володимирі і в Устилузькій школі мистецтв. Цікаво, що серед учнів пані Людмили – і її мама.
«Мама також займається соломкарством, – розповідає майстриня. – Але навчила її я, а не вона мене. Тож мама нині вміє створювати певні види виробів із соломи – капелюхи, сумочки. Також допомагає у заготівлі сировини разом із татом. Мої батьки сіють жито, збирають, сушать. Долучаються до цієї сімейної справи і мій чоловік та брат. Тобто до кожного виробу, сплетеного моїми руками, долучаються члени моєї сім’ї. І це особлива енергетика для родинного оберега, яким є дідух».
Українці прагнуть зануритися у власні традиції
«Мене дуже тішить, – продовжує Людмила, – що останніми роками кількість замовлень дідухів у передріздвяний час зростає, що люди хочуть мати вдома автентичну домашню прикрасу родом з народу. Українці таким чином прагнуть підкреслити власну ідентичність, усвідомлювати її. Це, вважаю, допомагає триматися у ці складні часи нині. Мені подобаються мої роботи. Інакше й бути не може. У цю справу треба бути залюбленою, щоб колосок до колоска, квітка до квітки скласти неповторний виріб. Проте, звісно, меж досконалості не існує. Щоразу хочеться зробити ще краще. Це бажання і любов до солом’яного ремесла тримають та надихають творити далі».
