«Козак поляже, але слава козацька не вмре не поляже, слава буде жити до кінця віку людей». Ці пророчі слова відомого козацького отамана Сірка стали крилатими. Вшановують пам’ять про непересічну особистість традиційно 1-2 серпня на його могилі поблизу села Капулівка на Дніпропетровщині.
Його життя оповите легендами. Де правда, а де вигадка – точно ніхто не може сказати. Рік і місце народження Івана Сірка достеменно не відомі. За одними даними, він народився між 1605 та 1610 роками в сім’ї шляхтича на Поділлі, за іншими – у слободі Мерефі (зараз – Харківщина). Документальних відомостей про дитинство і юність також немає. Сучасні історики сходяться на думці, що майбутній кошовий отримав належну шляхтичеві освіту. Перша половина його життя – цілковита «біла пляма». Досі, зокрема, невідомо, що саме покликало його на Січ.
Іван Сірко встановив кілька своєрідних рекордів в історії Запорозької Січі. До прикладу, за числом обрань на посаду кошового. За різними даними, він близько десятка разів очолював Військо Запорозьке Низове. Історик Дмитро Яворницький вважав, що на виборах він перемагав вісім разів. На думку сучасного біографа Юрія Мицика, який присвятив вивченню життя Сірка майже три десятиліття, посаду кошового отамана він загалом обіймав 15 разів.
Ім’я кошового оповите ореолом непереможності. Його часто порівнюють із Чингісханом або Тамерланом. Ще замолоду Іван Сірко уславився сміливістю й розумом, коли під керівництвом Богдана Хмельницького брав участь у морських походах, у штурмах Варни, Трапезунда та інших турецьких фортець. Був учасником Визвольної війни під проводом Хмельницького, особливо відзначився у битві з поляками під Жванцем.
Існує легенда, що як воєначальник Сірко не програв жодної битви. Це майже правда, оскільки реально як військовий лідер він здобув понад 60 розгромних перемог. Під його керівництвом козаки захоплювали Очаків, Білгород-Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Перекоп, Ясси, Кафу, Бахчисарай. Але в його житті були й поразки: історики нараховують близько десятка програних боїв.
До речі, протягом життя Сірко не раз змінював свої політичні переконання. Він то воював на боці московської армії, то укладав тимчасовий союз з татарами, то підлаштовувався під поляків. Політичним кредо отамана була народна мудрість «Нужда закон міняє». Як відзначають історики, він часто діяв відповідно до улюбленої приказки. За часів Руїни, коли московське царство, Річ Посполита, Османська імперія та часом Швеція боролися за українські землі, політична ситуація була хиткою. Зокрема, 1659 року Сірка вважали переконаним прихильником москви й противником польської корони. Спливло буквально кілька місяців, і 17 жовтня 1659 року полковник Сірко рішуче відмовився поставити підпис під Переяславськими статтями, які суттєво звужували автономію козацької України в складі московії.
Помер отаман 1-го (за іншими даними – 10-го) серпня 1680 року на своїй пасіці в хуторі Грушівка (тепер село Іллінка Томаківського району Дніпропетровщини). Його тіло запорожці переправили на Чортомлицьку Січ (тепер – село Капулівка на Нікопольщині) й поховали з почестями. Проте після руйнування Січі 1775 року російськими військами останки Сірка перепоховали на новому місці, але теж під Капулівкою. 1967 року, коли берег, де була могила, підмили води Каховського водосховища, прах Сірка знову перенесли – на вище місце. При цьому череп відправили в москву, щоб антропологи відтворили його портрет. У труну поклали інший – катакомбної людини. Після цього череп Сірка майже чверть століття залишався в росії, а після повернення в Україну ще кілька років пролежав у сейфі місцевих чиновників. І лише в серпні 2000 року голову козака приєднали до тіла. Меморіальний комплекс «Могила Кошового отамана Івана Сірка» на Нікопольщині є пам’яткою національного значення.
Іван Сірко – напевне, найлегендарніша особистість свого часу на теренах України. Збереглись перекази, що навіть народився майбутній отаман дивним – уже з зубами. Щодо магічних здібностей Сірка – можна пригадати легенди про те, як він убив чорта одним пострілом у річці, яку потім назвали Чортомликом, і як ані куля, ані шабля не брали отамана-характерника.
Існує також оповідка, що запорожці п’ять років не хоронили Івана Сірка після смерті (за іншим варіантом – його праву руку), а брали з собою в походи, і це їм забезпечувало перемоги. Але дослідники кажуть: ніщо із цього не підтверджено фактами. Та це не применшує значення особистості Сірка в українській історії.
Врешті саме прізвище Сірко має виразну «вовчу» етимологію. Науковці припускають: можливо, воно навіть було козацьким прізвиськом отамана, яке він отримав згідно з січовою традицією. У народних піснях слово «сіромаха» вживається як на позначення вовка, так і козака.
За даними антропологів, кошовий був на зріст трохи вищим від середнього (174-176 сантиметрів), мав міцну статуру. За черепом фахівці зробили реконструкцію зовнішності Івана Сірка. Це скульптурне зображення показують в одному з залів Дніпропетровського національного історичного музею. На нього орієнтувалися при виготовленні погруддя, встановленого на могилі в Капулівці. Останки кошового дослідили й з’ясували, що вони відповідають опису Івана Сірка й мають характерні сліди від поранень. ДНК-експертизу не робили.
Подружжя Сірків – Іван Сірко та його дружина Софія Сірчиха – мало щонайменше четверо дітей: двох синів – Петра та Романа й двох доньок, імена яких не збереглися. Праправнучкою Івана Сірка вважається акторка Марія Капніст-Сірко. Її нащадки – на Харківщині.
Історик Юрій Мицик вважає, що Сірко ніколи не діяв як вірний холоп його царської величності. Ним рухали інші інтереси. Він хотів служити українському народу і всьому християнству, боронячи кордони християнської Європи від мусульманської агресії. Інше питання, що не завжди його дії відповідали інтересам України, бо Сірко часом допускався помилок, занадто часто коливався між різними зовнішньополітичними орієнтаціями. Однак не слід переоцінювати лояльність Сірка як до Варшави, так і до москви. Під тиском обставин він мусив коригувати зовнішню політику Січі.
